Гарячий репортаж - Boxing Day

 Звичайно, що цікавість нас завела-таки на Boxing Day. Ми вибрали супермаркет побільше, подивились коли він відкривається (8:00am) і вставши пораніше поїхали ловити шАру. Я навіть взяв з собою фотоапарат, щоб сфоткати пару величезних черг і оскаженілих шопоголіків. На жаль, ми були розчаровані. Коли ми приїхали до торгового молла десь в 7:55, то там ще було купа вільних місь на парковці і народу було не так багато. Правда вже пару чоловік пакували 51" телевізори в багажник - все-таки якісь магазини відкривались раніше. Коли магазини відкрились ми вільно встигли пробігтись майже по всьому кругу магазинів і ніяких гарних знижок не побачили. Так, паршивенькі китайські речі все із того ж таки популярного 100% акрилу були трошки дешевше, хоч і далеко не на шАру? Коротше - ні шоу ні користі ми особливо не отримали. Та ще й не виспались. Навіть фотік був заспаний:

Однак, годин десь в 9:30 народ почав масово підтягуватись. Біля деяких магазинів, особливо там де продавалась електроніка, організувались невеликі черги перед входом, всередину запускали по мірі того, як хтось виходив.  Я заглянув на їх флайєри - нічого такого не побачив. Годин в 11 народу вже було досить багато і якщо навіть десь не було черг біля входу, то черги всередині, до каси та до примірочних, були майже скрізь.

 Ми побродили, подивились і поїхали собі додому.

Два мішки яблуневого диму

 Ще така повальна місцева особливість - міряти відстані часом. Ні, на Україні також іноді можуть здивувати способами виміру і повідомити, що туди-то рукою подати чи долетимо не встигнеш моргнути, але тут якщо запитаєш про відстань від Торонто до Оттави, то вмить отримаєш відповідь - годин 6 по 401-ій, а коли перепитаєш скільки кілометрів, то іноді складається враження, що людина не має уявлення про що взагалі йдеться мова. 

 Для тих хто вже готовий надати мені гору аргументів на користь вимірювання відстані часом, то можете не переживати - я вже їх наслухався і всі вони досить вагомі. Проте для мене, із незвички, такі формулювання досі звучать дивно... Так ніби я би запитав у когось скільки вони мають в сім'ї діточок, а мені сказали би - "Ну, каструлю каші вони з'їдають за два дні." :)

Merry Christmas

  На що мені ще звернулась увага, що в усіх магазинах і публічних місцях зараз безперестанку крутять пісні на тему Різдва. Я так прикинув і не зміг ні однієї поп-пісні про Різдво українською чи російською мовою згадати. В нас це все ще більш релігійне свято, а тут вже більше поп-свято. А може ще якісь є причини, точно зараз не придумаю.

 І, до речі, вже почали і тут прокльовуватись зерна толерастії. Десь я читав, що якимсь водіям автобусів заборонили прикрашати автобус до Різдва в традиційному стилі - комусь це вже неприйнятно. А ще десь чув, що зараз правильніше казати "Happy Holidays!", а не "Merry Christmas!", щоб бути більш нейтральним і не образити ніяку релігійну меншість.

 Ну, сам я до цього Різдва взагалі відношусь нейтрально - я звик до нашого, котре 6-го січня. Але навіть якщо через три дні мені хтось скаже "Merry Christmas!" (в нас он сусід, поляк, сьогодні поволік до квартири здоровенну ялину), то я зовсім не ображусь, та ще й відповім тим же.

300 "спартанців"

 Дякуючи все тому ж андроідному віджету побачив, що нині топчемо вже цей материк 300 днів. Приїхали, можна сказати, на початку весни, а тут вже вступаємо в першу зиму - скоро коло замкнеться. 

 З канадської історії, тієї що описує часи, коли перші поселенці, в основному французькі, почали висаджуватись в районі теперішньої провінції Квебек, я пам'ятаю, що там теж в основному припливали навесні, коли сходив лід та сніг. Протягом літа встановлювали невеличке поселення, вимінювали шкурки бобрів в місцевих індіанців, щось там вирощували і життя налагоджувалось. А от по закінченню неочікувано суворої тамтешньої зими вже від селища і його жильців могло нічого не залишитись. Такі спроби освоїти далекий канадський берег провалювались не раз. Ну, нам то боятися нічого. По-перше ми не в Квебеку, а в сонячному Онтаріо, а по-друге глобальне потепління дає про себе знати :)

Рутина і свято

 По-перше рутина... Ні, краще почну із свята. :)

Тут вже тижні два все крутиться навколо наступних свят - Різдва та Нового Року. Новий Рік, як мені здається, тут вважається так собі святом, другої величини. А от Різдво, то потужне свято. Поки що, правда, я більше чую не про саме Різдво, а про Boxing Day - День Скажених Покупок, який настає відразу після Різдва і славиться своїми величезними розпродажними знижками. До речі, те, що про День Покупок чути більше - яскравий приклад і підтвердження того, що всі свята зараз роздуваються і спонсоруються заради комерційної вигоди продавців. Як я бачу, рекламні технології досягли в цій області величезних успіхів - мізки споживачів акуратно, але щільно масажуються обіцянками щастя до стану абсолютної неусвідомленості, що відбувається навколо - в голові залишається лише одне бажання - сиииииирррррр!

Про новини

- Продам палатку, б/у, 7 лет, Харьков. Москвичам скидка.

  Я якось ніколи толком не читав новини і не дивився новини. Майже не знаю, що там такого відбувається в світі. Зате я почитую форуми і журнали конкретних людей, ще трошки технічні новини по спеціальності. Таким чином до мене все таки доходять якісь найбільш важливі новини, але вже профільтровані, переварені і прокоментовані справжніми живими людьми. На відміну від гниловатеньких новин, які показують по ящику і які переварені взагалі неясно ким і чим, людські новини не носять такого одноголосного і злагодженого характеру. Їх пишуть різні люди - студенти, домогосподарки, айтішники, лікарі і модні дизайнери. За це я їх ціню.

 Остання новина, як ви вже зрозуміли, докотилась навіть до мене і докотилась потужно. Я відбивався від неї кілька днів, але ж ні... Схоже кілька десятків мільйонів народу були круто надуті і терпець в них вже закінчується. Що ж, зі свого боку сильно їм співчуваю і бажаю, щоб все в них закінчилось добре. Якщо не зараз, то скоро.

Справжні аборигени

 Я вже викладав фотографії на цю тему в фейсбуці, але ж не всі користуються тим бісовським сервісом, тому розповім коротенько і тут, на своєму блозі. ;)

  Недавно в місцевому виставковому центрі проходив фестиваль-виставка присвячений Першим Націям - це я так дослівно переклав місцевий термін First Nations. Ще їх називають аборигенним населенням. А по простому це ті самі індіанці, про яких ми читали незабутнього Дж. Фенімора Купера і дивились фільми. Але, чомусь, зараз слово "індіанець" визнане в Канаді як грубе і образливе тож його намагаються не вживати.

Тренінги по буржуйськи

 Я зараз приймав участь в триденному тренінгу під назвою "Бут Кемп" - це такий не дуже типовий для  українця процес, який організовується двічі на рік для всіх новонайнятих робітників і присвячений більш активному і тісному входженню в колектив, розумінню духу компанії і т.д. Звичайно, було би неправдою сказати, що це у всіх канадських компаніях тут проводиться, але в цілому це близько їх північноамериканському духу. Також, приїхало чоловік 20  з наших штатівських офісів - це також внесло свої поправки в клімат.

 Мені ж дуже незвично і важко. По-перше це цілий день якихось лекцій, документів, фактів і малозрозумілих жартів. Звичайно ж ніякої знижки на моє іммігрантське знання мови ніхто не робив, а тому все залежало від загального типажу кожного з лекторів. Скажу чесно, деяких я взагалі не розумів на 50%, особливо тих, що намагались бути оригінальними і час від часу примушували реготати всю аудиторію.

Хочу поділитись деякими речами, які мені запам'ятались під час цього тренінгу.

No. No. No. No. ... Yes!

 No. No. No. No. ... Yes! - саме так описується північноамериканський процес пошуку роботи в одній розумній книжці під назвою Якого кольору твій парашут? Книжка таки дійсно непогана і в ній не тільки розповідається про те, як ефективно шукати роботу в умовах північноамериканського ринку праці, але ще і розтолковує по поличках як шукачу жити весь  цей час, як не впадати в паніку, депресію і тому подібні негативні настрої. І це дуже важливий аспект, бо шукати роботу тут можна і півроку, і рік, і більше. А буржуйське суспільство зав'язане на баблі, - маєш бабло - живеш добре, не маєш бабла - переживаєш. От тому-то в американських фільмах ми іноді бачили епізоди, що народ при втраті роботи викидався з вікна, або принаймні втрачав все - в нього відразу чомусь забирали будинок, відбирали автомобіль і т.д. Ланцюжок робота-гроші-добробут тут дуже і дуже міцний.

 Так до чого це я все веду? А до того, що Наталка, нарешті, знайшла роботу, таку, яку шукала і на хорошу позицію! Так, вона, нарешті, почула те саме "YES!" від одного із роботодавців - відомого канадського банку. Все прокрутилось, майже як завжди, швидко і неочікувано. Ось ще лише на початку цього тижня в усі боки розлітались її резюме і супровідні листи, а в наступний понеділок вона вже має перший робочий день в офісі.

 Вона дуже рада. І я дуже радий за неї. І справа навіть не в тому, що вона почне заробляти якусь копійчину, а втому, що вона тепер теж вливається в рух, що її перестануть мучити моральні сумніви про тотальну профнепридатність і всякого такого роду фігня, яка, повірте, прудко лізе в голову кожному джобхантеру, скільки б розумних книжок про це він не прочитав.

 Особливих подробиць поки що відкривати не буду. Думаю, скоро, Наталка сама розповість її перші враження про нову роботу і цікаві деталі. А я її розповідь тут постараюсь опублікувати.

На роботі і взагалі

 Де той чувак, який місяць назад жалівся на відсутність роботи на роботі? А тут цей чувак, але тепер вже жалітися зовсім нема на що - роботи навалило по самі вуха, вже не просто є що робити, а доводиться відкладати пріоритетні задачі, щоб виконувати більш пріоритетні. Це почалось десь два тижні тому, а зараз, перед закінченням випробувального строку - я взагалі стараюсь побільше всього робити.

  До речі, два тижні тому в нас на роботі було змагання, - яка команда виправить більше багів (помилок в системі) і наша команда стала однією з переможців (хоч сам я до того процесу ще не дуже доклав користі). Як переможцям, нам видали $300 (на всіх 5 чоловік, а не на кожного) і півдня п'ятниці вихідного, щоб ми могли провести якось час в колективі. Сьогодні ми ті гроші витратили. Довго думали як саме це зробити - були пропозиції починаючи від просто їх проїдати в обід, закінчуючи тим, щоб провести час якось більш активно. Зупинились на тому, щоб піти в якийсь мегагламурний японський ресторан і щось там схряцати. Сам я не дуже люблю надмірні ритуали над їжею, тому я був радий, коли виявилось, що той ресторан працює тільки вечорами і вдень ми туди не потрапимо. Зрештою, об'єднались із ще одною командою-переможцем і пішли на боулінг. Я не супергравець в боулінг, але хоч якийсь рух замість просиджувати зад за столом. :)

Як воно буває

 А в нас вчора звільнили хлопчину-китайця з сусідньої команди девелоперів. Просто, швидко і безжалісно... Хоча наскільки безжалісно я не в курсі, але швидко - прийшов вранці на роботу, а йому тиц і все. Побачивши, що мене ця подія схвилювала, один із співробітників (він російськомовний) спробував заспокоїти мене і пояснив, що чувак нічого не хотів робити, був ненадійним членом команди, а натомість в груди себе сильно п'ятами бив. Мене це і заспокоїло і не дуже. Заспокоїло, бо по свідченнях виходить, що він був трошки неадекватний в контакті з іншими... Не дуже, бо я з ним пару раз перетинався по роботі і ніби нічого аж такого паршивого непомітив. :(

 Крім того, він був не на випробувальному строці вже, хоч і не старожилом ще. Це теж мене і схвилювало і не дуже. Схвилювало, бо виходить що розслаблятись не можна навіть після випробувального строку. Не дуже, бо принаймні я тепер про це знаю, попереджений - значить озброєний. :)

Про красу заморську

Мужик в магазине засмотрелся на блондинку с пышной грудью,

пока жена рассматривала платье.
Жена спокойно поворачивается к мужу:          

- Ну что, Сеня, стоила она тех проблем,         

которые у тебя сейчас будут?                       

 Пам'ятається, коли я тільки нагрянув на цей континент, я неодноразово намагався висловитись про вигляд і стиль одягу канадців а, зокрема і особливо, стосовно стану на ринку місцевих красунь. Відгуки мої були скептично-іронічні, що і не дивно, враховуючи фундаментально різний підхід до зовнішнього вигляду і поведінки на людях. Зараз моя думка вже сильно змінилась, а око призвичаїлось. Нижче опишу свої чисто суб'єктивні враження, без претензій на коректність чи особливу достовірність.

Я укола не боюсь

 Була сьогодні та пресловута прививка від грипу (flu shot). Нічого такого екстраординарного - заповнив формочку з відповідями YES/NO, навпроти якихось незрозумілих запитань. Досвід перегляду великої кількості заплутаного програмного коду безпомилково підказав мені, що якщо хочу отримати прививочку, то треба всі відповіді позначити як "NO".

  Я ж все очікував тих обіцяних обов'язкових післяпрививочних 15 хвилин відпочинку. Але ж після уколу, замість того, щоб запропонувати мені розкладушечку чи щось таке, в післяобідній-то час, медсестра безцеремонно повідомила, що я мушу посидіти отам на стільці, або, якщо я поспішаю, щоб підписав форму про відмову від чогось там. Отакої... Форму підписувати не захотів, хто їх знає що там за прививки в них тут. Ситуацію скрасив той факт, що біля стільців було розкладене печивце і соки.

 Прививка, до речі, якась реально забориста була. Я в ті перші хвилини прямо відчував як вірус намагається освоїти важливі частини мого організму і часом то шуміло в лівому вусі, то пищало в правому. Але нічого, кажись зараз вже відпустило, лише рука в місці укола трошки поболює.

В здоровому тілі здоровий дух!

   Побачив товстуна - задумайся.                                                         

Побачив товстуна в дзеркалі - задумуватись пізно, треба діяти.

 Хочете вірте, а хочете ні, я таки трошки поправився. Ненабагато і не вперше, тому винити місцеву їжу, думаю, не варто. Напевне всьому виною все той же сидячий спосіб життя, схильність поїсти смачненького і солоденького, а ще й вік додає свої кілограмчики. Коротше, побачив я в дзеркалі пузаня і вирішив записатись в так званий фітнес-клюб, або по простому - спортзал.

Мий-до-дир-ство

 Прання - це наш канадський біль. В цій країні таки дійсно є публічні пральні, які ми бачили лише в кіно, де рядами стоять автоматичні пральні машинки і кинувши в них копієчку можна скористатись чудом техніки. Згоден, тут ці автоматичні пралки відносно високої якості з'явились, мабуть, ще тоді, коли в нас основними засобами було замочування, виварювання в виварці на кухні і тертя бруском господарського мила по ребристій дошці. Були в нас в Союзі, правда і напівавтоматичні пральні машинки, але чомусь вони не були дуже поширеними... мабуть, через невисоку ефективність чи через напів-автоматичність. 

 Зате, починаючи з ранніх років 21-го століття, в Україну таки прийшло поняття буржуйських, повністю автоматичних пралок, які до того були іще й економічними до води і пральних засобів, а ефективність, якщо вірити рекламним гаслам, неймовірно зростала з кожною новою моделлю. Завдяки конкуренції і зниженню ціни, дуже швидко кожен українець зміг собі дозволити таку персональну пралку в кожній хаті. А канадці (американці, мабуть, також) в той час вже зосередились на чомусь більш важливому і публічні пралки так і залишились популярними, а головною якісною властивістю пралки стало те, наскільки багато шмаття туди можна запхати за один раз. Звичайно, в приватних будинках практично кожен господар має собі свою машинку, таку як хоче, але, боюсь, то не через примхливість до її якості, а через відсутність поблизу публічної. В більшості ж рентовочних багатоповерхових будинків пральні машини взагалі суворо заборонені через "недостатню пропускну можливість системи водовідведення будівлі". Слава! Слава радянським архітекторам і будівельникам, які ще в першій половині минулого століття, будуючи "сталінки", а потім "хрущовки" і т.д., передбачили можливу наявність автоматичних пралок. :)

  Сьогодні в нас був день прання і я хочу розповісти(і показати) про нашу пральну кімнату, розміщену в підвалі будинку.

Автоконтингент

Коли я лише приїхав в Канаду, то мені весь час кидались в очі (і муляли) північноамериканські дизайни ніби-то знайомих марок авто, а на днях я себе зловив на тому, що я не можу сходу згадати дизайни європейських моделей. З зусиллям відновив в голові обриси абсолютно відсутніх тут французів (Renault, Peugeot) і ніяк не міг згадати  український аналог місцевих Toyota Corolla десятирічної старості, яких тут на дорозі як саранчі... мабуть Daewoo...

З цікавості перерахував автомобілі, які стоять на моїй вуличці, по дорозі від метро (300м).

Мовне міжнаціональне питання

 Багато всього говориться про те як важко з англійською і т.д. А що ж відбувається з рідними мовами тих, хто тут живе достатньо довгий час? Волею-неволею (willy-nilly - прикольне слово) більшість іммігрантів першого покоління кучкуються і спілкуються із своїми ж земляками - китайці з китайцями, індуси з індусами, українці з українцями та росіянами. Відповідно, в спілкуванні все-таки використовується рідна мова і прямо-таки видно з яким полегшенням людина переходить на свою мову, як розслабляються м'язи обличчя :)

 Ну, про друге покоління мови нема - діти аж бігом починають тріщати англійською, не відвадиш. Зустрічав, однак і таких, що вже самі народились тут, але, будучи батьками третього покоління, все ще завзято оберігають батьківську мову і культуру, а також пильно слідкують, щоб і їх діти не втратили тих знань.

  Проте, найбільше мене вражають ті, хто приїхавши в Канаду в зрілому віці і проживши тут 5-10 років вже не намагаються говорити "домашньою", а все більше англійською. В мене якраз є кілька чудових прикладів на цю тему. Один взагалі не заговорить російською, просто не причисляючи себе (цураючись?) вже до вихідної культури. Інший говорить в основному англійською, але його можна відносно легко підштовхнути до розмови російською. Третій же, навпаки, при першій же можливості переходить на соковиту, добряче приправлену нецензурними слівцями і хитрими оборотами.

  Що стосується мене, то я все ще надаю перевагу спілкуванню українською, або російською. Подивитись фільм - це розслабон, а подивитись фільм українською - прямо свято якесь :) Проте, як мені і передрікали, постійне оточення англійської на роботі потихеньку робить свою справу. Мозок починає перебудовуватись і певні стандартні фрази вже іноді вилітають, а потім вже я дивуюсь, як це я зумів таке сказати. Граматичних помилок при цьому не дуже менше стало, але також помічаю, що по мірі звільнення мозку, якому тепер не треба думати над простими речами, він починає потрохи витягувати звідкись нові слова і забуті правила. Все-одно цього недостатньо і в в мене в планах все-таки якось підійти до цього академічно.

Холодає

 Цьогорічна торонтівська осінь досі старається залишити по собі гарні враження - тримається відносно суха погода, дерева досі досить пристойно одягнуті, а трава взагалі зеленіє, як ні в чому не бувало.

 Похолодання, однак, нікуди не дінеш - ночами сягає нуля і, навіть, пару разів вже були мінуси. Вранці, коли виходиш на роботу, вже буває помітний пар від дихання. Тим часом і починає вирізнятись міжнаціональність. Дехто вже й місяць назад почав одягати теплі рукавиці і труситись в ватних куртяках, ну а справжні канадоси знай собі ходять в футболках і тапках на босу ногу. :)

 По торгових центрах вже починається напруженість, пов'язана із введенням передріздвяних знижок і хаотичними скупками перед новим сезоном. Народу в магазинах явно побільшало, як побільшало і вивісок на вітринах із багатообіцяючими гаслами про мегарозпродажі.

До речі, пройшла інформація, що остання п'ятниця листопада - т.з. "чорна п'ятниця", славиться своїми розпродажами комп'ютерної електроніки... Мені ніби нічого не потрібно, але треба подумати. :)

Цукерочка - Hyundai Veloster 2012

 Розумію, що пост трошки не в тему, але так мені сподобався новий Хюндай Veloster. Взагалі, починаючи з нової версії Сонати, вони випускають таку прикольну, як на мене, лінійку з класним і специфічним дизайном.

 Правда і погоджуватись із тим, що ця марка  все ще в секторі бюджетних авто теж уже не можна. І, думаю, вони і не хочуть цього. Стосовно ж Велостера, то вони його досить прогресивно напакували всякими новшевствами, навіть 7" екранчик в базі. Єдине, що мені не сподобалось, що вони його побудували і позиціонують якось більше в сторону спорт-купе, а краще би зробили трошки вищим і позиціонували в сторону кроссовера по типу Нісан Кашкая, або хоча б Нісан Juke. Ціна від 20 тищ в Канаді. Напакована версія 24 тисячі, плюс всякі накрутки. Коротше, в моїй свідомості йому буде важко конкурувати із Хондами випуску початку 2000-х років за 5-6 тисяч. :)

Іще фішечка - в Велостері задня пасажирська дверка лише одна, зі сторони тротуару і то замаскована. Я не знаю чи вже таке десь робили, але ідея дуже здорова. Ось на фотці показано як це виглядає в дії:

P.S. Подивився на цей пост через день після написання і він мені не сподобався, але ж шкода написаного, тому таки викладу. :) P.P.S. Ще захотілось розвести теревені стосовно формування цін на авто, мабуть таки щось напишу пізніше... ;)

Анімовані фотки, зацініть

 Сам я, грубо кажучи, не вмію робити гарних фотографій. Тобто натискати на кнопку вмію і люблю, але виходить в основному фігня, згладжена можливостями сучасної фототехніки до рівня пристойності. Зате, в нагороду за це, мені подобається багато фотографій, які зроблені іншими. Бо, за моїми спостереженнями, чим більше людина розбирається в художній і технічній частині, тим більше фотографій піддається нещадній критиці із самих несподіваних кутів. Бідні митці... :)

 Так от, завдяки сучасній фототехніці і, само собою, Інтернету, на просторах розвелось багато фотоблогів - це там де слів небагато, а в основному фотки. Я переглядаю кілька таких із різною степінню задоволення. І от, на одному із них(http://fromme-toyou.tumblr.com/), мені зустрівся прикольний новий тренд фотографічної справи - анімована фотографія. Звичайно, сам принцип анімацій вже дуже старий, але така реалізація і підхід для мене нова і місцями дуже оригінальна, як на мене:

Я дозволив собі скопіпастити пару таких фоточок, їх можна глянути під катом...

Halloween

 Я досі ще не бачив, щоб так заповзято святкували той нещасний Хелловін. Не дивлячись на те, що він по календарю ніби як в понеділок, але вже в п'ятницю народ ходив в дивних костюмах, а будинки почали прикрашатись декоруватись ще за тижні два до.

Прививки від грипу

 Сьогодні по офісу пройшло повідомлення, що в рамках безумовного піклування про працездатність здоров'я кожного члена колективу, буде проводитись поголовна добровільна вакцинація проти грипу.

 В нас і в Києві проводились такі заходи, але що мене тут прикололо - в процедуру нашпиговування входить 15хв. розслабленого відпочинку відразу після уколу. І, наскільки я зрозумів, - це буде не просто формальна рекомендація, а реально будуть класти на ліжечко і наблюдати пацієнта, бо пропонується забронювати зручну для себе 15-хвилинку в загальному розкладі. :)

  Потім ще напишу як пройшло. Медсестри ж захочуть, мабуть, поговорити з вколотим протягом тих 15 хвилин... от переживаю чи не сприймуть вони мою калинОву англійську мову за симптоми оніміння верхніх дихальних шляхів і дисфункцію мозкової діяльності... :)

Податковий тиск

 Я не знаю чи це дійсно правда, але я вже пару разів зустрічав твердження про те, що самі канадці вважають, що в Канаді найбільш складна і настирлива податкова політика в світі. Зі свого боку можу сказати - податки таки дістали. :) Ніколи раніше я не стикався з податками настільки часто і щільно. Звичайно, я ще не став таким знавцем податків, як ті, хто тут живе довго, але вже можу поділитись своїми враженнями і приблизними цифрами.

Словоохочість

 На днях копався в налаштуваннях блогу і знайшов фірмові рекомендації, які пояснюють, як краще вести блог, щоб люди до нього потягнулись. Серед них була і рекомендація писати не дуже великі повідомлення. Я не знаю, як повинно бути насправді, але подумавши зрозумів, що таки дійсно блоггери діляться грубо на табори - одні пишуть по чуть-чуть(майже твіттерять) і досить часто, інші видають опуси по 5 екранів, а хтось майже не пише тексту, лише фотки в основному викладає.
 Для себе я зробив два висновки - по-перше постараюсь/спробую писати коротші пости, а по-друге мені стало цікаво, що думають інші. В зв'язку з цим прошу проголосувати одноголосно :)

***


***

"Гудбай Америка"

  В принципі, нам нічого такого невідкладного не потрібно було в США, але до найближчого їх міста всього-то кілометрів десь 130, ну і явно протягом 3-4 років захочеться, або навіть знадобиться туди махнути, а ще шопінг там хвалять. Іншими словами, подались ми на Штатівську туристичну візу...

Мрія юного натураліста

 Вже дуже давно була в мене мрія трошки зблизитися з таким чудернацьким місцевим явищем, як веселі торонтуйські білки.  :) Все-таки, повинен сказати, що в Україні для дітей білка завжди була позитивним персонажем ще з добукварного віку. А зустрічається ця тваринка в нас рідко. Принаймні там де жив я побачити білку це була яка не яка, а подія. Тут же ними хоч пруд-пруди, лише вони іншого кольору - чорні і сірі.

Фермерські пригоди

 Вихідні що припали на Thanksgiving Day видались надзвичайно вдалими - погода була по-літньому тепла і, в той же час, по-осінньому м'яка. Враховуючи, що на День Подяки в Канаді прийнято мати 3 вихідних дні (long weekend), то в сукупності це було прямо свято якесь. Для нас свято було подвійне, оскільки нас ще й запросили в гості в Ватерлу і пообіцяли повозити по фермах, показати село :)

Далі постараюсь побільше фоток, мінімум тексту, бо і так останнім часом виходять довгі заунивні теми. :)

Офісні повадки

 Офісна культура у місцевих буржуїв відрізняється від офісу до офісу, але, в цілому, різниться від того, до чого я звик. Тим не менше, як говорить література, вміння правильно поводити себе в колективі, правильно влитись і успішно пройти випробувальний строк - це задача чи не складніша ніж знайти ту роботу. В більшій мірі, напевне, це застереження стосується вихідців із екзотичних країн (про що, звичайно, в літературі не уточняється із огляду на толерантність), які претендують на посаду менеджера по роботі з клієнтами, але і нашому слов'янському брату розслаблятись не варто.

Фестиваль української культури

 В Торонто ж регулярно проводиться багато етнічних фестивалів. Пару місяців назад я розповідав про фестиваль Греції, який мені сподобався їх національними танцями. Звичайно ж є і український фестиваль і проходить він на початку вересня якраз недалеко від того місця де ми живемо.

"Кубік"

Отак виглядають більшість робочих місць "кубіків" в нашій конторі:



По 4-ри чоловіка... Для особливо продвинутих є "камери-одиночки", для важливих дядьків - каморки обладнані дверима. Вікна є лише в самих-самих, таких одиниці. :)

Канадська рутина

Окрім тих перших вражень, які я написав про свою роботу, мабуть, не менш важливе значення мають другі враження і, враховуючи що завтра буде вже 4 тижні як я тут працюю, я вже можу висловити якісь сформовані думки.

 Ну і взагалі, розповісти, як живеться... :)

Що я чую

 Сьогодні, їдучи в метро, побачив в когось через плече, в ранковій газеті, фотку Юлі Тимошенко. Про що там писалось розгледіти не встиг, але захотілось щось сказати про політику.
 Я ще і будучи в Україні не дуже відрізнявся політичною активністю і в політичні новини вникав не частіше ніж раз в пару місяців. Однак, в мене складалось враження, що я нічого важливого не пропускав, - як і в мегасерілах типу "Санта Барбара", значущі політичні події останніх півроку часто можна було описати в пару речень... а то і одним словом, взятим з словника нецензурностей.

 Зараз до мене долітає ще менше політичних новин і вони, зазвичай, вже продистильовані людьми, яким можна більш-менш довіряти і які вже до мене повикидали всі зайві слова із статей і закликів. Що ж, не знаю що навіть і сказати про те все... Але, ось недавно, зустрів дуже прикольні слова одного історичного діяча і мені здається вони були би дуже доречні до поточної ситуації:

Когда нацисты пришли за коммунистами, я молчал, я же не был коммунистом.
Потом они пришли за социалистами, я молчал, я же не был социал-демократом.
Потом они пришли за профсоюзными деятелями, я молчал, я же не член профсоюза.
Потом они пришли за евреями, я молчал, я же не был евреем.
Когда они пришли за мной, больше не было никого, кто бы мог протестовать.                                                                                                              Мартин Нимёллер

 Все-таки звідси, в тому дистильованому вигляді і, ніби як, зі сторони, вся та політика виглядає гостріше і якось динамічніше. :)

На роботу, як на свято :)

 Так уже повелось в сучасному суспільстві, що робота стала не тим, чого людина уникає з чисто природних і зрозумілих мотивів, а навіть навпаки - люди довго вчаться і трудяться, щоб їм дозволили працювати більше. Але Канада - це місце, де дуже потужно можна відчути на власній шкурі кожне слово із відомого гасла, що саме труд зробив з іммігранта мавпи людину. часом настають такі моменти, що хочеться попрацювати аж до свербежу. Я би назвав це явище чортівнею і аномалією, якби не було два пом'якшувальні фактори. По-перше, слава Богу, попрацювати таки дадуть кожному і вдосталь. А по-друге, слава мавпячій натурі, рівень бажання працювати, із хворобливо високого дуже швидко понижується до нормального, а то і може перевалити до відмітки неприйнятної розслабленості... :)

Commuting

 Я ще коли в Україні вчив англійську, то мені зустрічалось це слово commute, мені тоді пояснили, що в основному воно означає - "періодична поїздка з дому на роботу і назад", часто мається на увазі, що це поїздка з передмістя в місто. Серед українських аналогів, мабуть, найбільш влучним буде слово "добиратись на роботу". Але реально відчув я це слово вже тут, коли, власне, влився в процес цього самого "добирання". 

Наші люди в Голівуді :)

Поки в мене зріє розповідь про мої перші враження на канадській роботі, скористаюсь паузою, трошки підтягну хвости і здую пил із подій, які не описати ніяк не можна.

Мова піде про одну сімейну парочку... Я би міг сказати що в них обох в одному місці шило, але це би означало що їм не сидиться на місці і вони мотаються "куди не попаді". Але це було би тільки частиною правди, оскільки ті, в кого в тому самому місці шило, мотаються досить хаотично і при цьому всі їх думки в основному тільки з тим некомфортним фактом і пов'язані... а шило, самі розумієте, факт дуже некомфортний так що на інші якісь корисні справи думок вже навряд чи вистачило би. А у них же вистачає і думок, і сил, і таланту на всі інші житейські справи і досягнення. Коротше, стосовно цих індивідуумів я би сказав влучніше, що земля горить в них попід п'ятами, або, якщо вже притримуватись шила, то земля під ними крутиться-вертиться так ніби в неї шило в одному місці. А вони цим продуктивно користуються.

Ще чуть про резюме

"Активен? Креативен? Легкообучаем?

Стрессоустойчив? Коммуникабелен? Мобилен?

Садись и переписывай свое шаблонное резюме, лузер!"

 

Слово "резюме" для канадського іммігранта буквально з трапу літака (а для багатьох ще й раніше) стає таким же часто вживаним і обов'язковим, як молитва для ревностного християнина. Це по-перше.

 А по-друге, цей смішний анекдот в заголовку хоч і продовжує залишатись смішним, але правдивість змісту втрачає. Тому що підхід до резюме тут зовсім інакший і значно більш шаблонний. Тут сидить рекрут, який часто не сильно розуміється на предметі, але має дошку з квадратною діркою (опис вакансії) і якщо Ваш кубик (читай - шаблонне резюме) в цю дірку гарно пролазить, то далі можна з Вами про щось спілкуватись, а якщо у Вас мегаталановито написане резюме у вигляді шара, піраміди чи, не дай Боже, додекаедра, то швидше за все ваше резюме частіше потраплятиме в топку :)

Що нас не вбиває, робить нас сильнішими...

Я ж скоро планую ходити на нову роботу і вже зараз починаю потихеньку думати, як же це воно буде. Я взагалі люблю заздалегідь попереживати про речі, які мені слабо підконтрольні. А тут усяких приводів вистачає. 

По-перше, мені треба буде спілкуватися виключно англійською цілий день, а, як показує практика, після години активного спілкування буржуйською мовою в мене починає перегріватися "процесор" і я починаю робити дуууже багато граматичних помилок, іншими словами - чухню молоти. Добре хоча б, що програмістам по роду роботи не треба лепетати цілий день язиком за рідким виключенням всяких нарад. Ну і взагалі - це ж те чого я  хотів - навчитись мови в реальних умовах.

Осінь настала

 Формально, сьогодні маємо перший день осені - гроза всіх школярів і студентів. Пора дощів і пора підрахунку курчат. 

 Варто трошки затриматись на роботі чи по дорозі заскочити в магазин і додому вже їдеш в відчутних сутінках. На дорогах відчувається значно більша напруженість, здається стало мало не вдвічі більше автомобілів. Тобто, в цілому, все як і вдома :)

 Погодка теж стала значно пасмурнішою, хоча, по суті, більш комфортною.

 Якщо говорити про підрахунок курчат, то мені треба буде їх рахувати все-таки в кінці осені, але поки що можу сказати, що літо мені видалось далеко не курортне. Особливо виділився серпень... я ось підрахував, в мене вийшло, що я протягом серпня мав 67-годинні робочі тижні, що, при 5-денному графіку означає майже 13.5 годин на день. Це типу в 9 ранку прийшов на роботу і в 22:30 пішов додому. Виглядає страшненько, але нічого, жити можна і навіть в чомусь прикольно - своєрідний особистий рекорд. 

 Допрацьовую останні дні на своїй поточній роботі і, якщо на мені надумають зекономити і випхають трошки раніше, то може матиму пару деньків відпочинку. Постараюсь з толком їх провести, тобто виспатись досхочу :)

Із рубрики "Коротко про найважливіше"

 Останні два тижні тут маю дуже насичені всякими невідкладними справами. Настільки, що навіть не вистачає часу на одну із улюблених справ - блоговодство :)

Так що кому не пишу, не дзвоню, не заходжу в гості - звиняйте...

Втім, мушу коротко розповісти що ми маємо.

Знайомство з Грецією

 Тут в Торонто, а судячи по інформаційних слухах, то і у всій Канаді, в другій половині літа проходить якась неймовірна кількість різноманітних фестивалів. Можливо, вони проходили і раніше, але в другій половині літа вони мені якось особливо часто трапляться на очі.
 Більшість із них, я, звичайно, пропустив, як наприклад, Каррібану, основне дійство якої - парад в яскравих костюмах їх пір'я, проходило десь дві суботи назад, а я взагалі був на роботі.
 А от на минулих вихідних, був фестиваль грецької культури, а особливо грецької кухні і ми з Наталкою під приводом "миніколинікудинеходимвзагалініразу" туди поїхали. Проходив він, звичайно, в грецькому районі Торонто, основна вулиця якого називається Денфорт і офіційно дійство називалось "Смак Денфорта"... і ще додавалось - за підтримки "Безсмертних" (від творців фільму "300")... бойові сцени  і щось таке... власне я на ці батальні сцени більше всього і повівся :)

А що там було? Читайте далі :)

Про складнощі роботи на дому

 Якщо може хтось не пробував працювати вдома, то краще не беріться. Я маю на увазі робити якусь роботу, яку зазвичай люди роблять в офісах і кабінетах. Не беріть ту роботу додому на вихідні. І не вірте байкам, які вам може розповідають - "ой, як класно працювати з дому - хочеш попрацював, хочеш попив чайку, на диванчику посидів і т.д."... Вся фігня в тому, що в основному хочеться пити чайок і сидіти на диванчику, а то і прилягти кимарнути. :)

  Друга по черзі, але явно не по важливості, запара в тому, що твої домашні зовсім не сприймають тебе серйозно працюючим. Раз ти вдома значить можеш за хлібчиком зганяти, значить з тобою можна потриндіти на всякі теми і взагалі вважається, що ти не зайнятий. Потім хтось подзвонить потриндіти, хтось напише в аську... Додай до купи своє внутрішнє відчуття, описане в попередньому абзаці і разом вже складається картина небоєздатного працівника.

  Ну ок, довелось попрацювати вдома... Так бувають же задачі, які сидиш собі та й робиш, як горох перебираєш - тієї половинки мозку, яка вдома таки трошки боєздатна, достатньо.  А якщо на біду дісталась задача з заковиками, трудоємка і непроста, то взагалі пиши пропало. Перших дві години ти сидиш з лаптопом за столом... потім годинку з ним же на дивані, потім опиняєшся десь на кухні, а зрештою в спальні на ліжку... лаптоп все ще із собою! На ліжку ти лежиш на пузі, потім на боку - незручно набирати текст на клавіатурі... потім напівсидячи, напівлежачи... подушки підкладаються то збоку, то під шию, то взагалі заважають...

Слава Богу, якщо вдається заснути і проспати все, а потім прокинутись, коли вже пізно щось робити і зрештою робота повернеться до офісу. А якщо совість сильніша, то ти вчасно підскакуєш, заварюєш побільше кави, - знов за стіл... Лице кисле, настрій зіпсований, вихідний пропав, а робота все-одно може так і залишитись недоробленою.

Блін, от вгадайде, звідки я все це знаю? :)

"Где-то за городом, очень недорого..." (с) Алла

 Ага, не дивлячись на те, що громадський транспорт тут майже нарікань не викликає (окрім ціни), не дивлячись на те, що сухі підрахунки і логіка говорять про вельми сумнівну необхідність в автомобілі і економічну невиправданість - папа таки купив автомобіль. :)

 Перед тим як здійснити таке придбання я, звичайно, приділив немало часу дослідження питання, намагався роз'яснити механізми придбання авто в Канаді і в Онтаріо, зокрема. Своїми знаннями тепер хочу поділитись.

Про те як тут вчаться і як нас вчать

В городе появилась новая цирковая афиша: "Впервые на арене летающие крокодилы!!!" Все билеты проданы - аншлаг. Вот выходит на арену дрессировщик с большим хлыстом, а за ним стайка летящих крокодилов.
Удар - летят направо, другой - налево Все в полном восторге. Вдруг один крокодильчик отрывается от стаи, подлетает к зрительнице, кладет ей голову на плечо, в глазах слезы и говорит: "Нас здесь так бьют, так бьют."

Так, цей анекдот, один з моїх улюблених і я хочу розповісти як тут нас "б'ють". Нас - це іммігрантів. Б'ють - це процес пошуку роботи і підтусовки організму під місцеві вимоги і реалії. Але відразу хочу попередити - це я не жалітись зібрався, бо буду розповідати не тільки про "рубці", які від "биття", а і про те, як ми ("крокодили") починаємо літати :)

Вірніше навіть не так, бо це звучить дуже пафосно... Насправді, просто хочу розповісти (ще раз) свої суб'єктивні враження про місцеву освіту, професійний рівень працівників і як тут приходиться новачкам.

Про День Канади

 Я ж забув розповісти про День Канади!
 Забув недарма, бо хоча я і поперся в центр міста подивитись, як проходить таке визначне свято, але нічого такого не побачив... Або не там шукав, або вірна моя гіпотеза, - що більшість свят тут в канадців проходить десь за кущем в процесі приготування м'яса нещасних тварин і відгодовування стада маленьких спиногризів. :) Одним словом - мегагулянку в місті, з роздачею безкоштовної атрибутики, я не застав. Хоча вірю, що вона таки була, але десь вночі, коли я вже сидів вдома. :)

Однак, пару фоток і деякі враження я все таки вихопити встиг. Чим, із задоволенням, з вами і поділюсь.