Минулого разу, коли я розповідав про здачу на права, я нічого не згадував про Наташкині успіхи на цьому фронті. А вони були... :)
Письмовий тест на категорію G1 ми здавали разом і Наталка також здала його без жодних проблем і, потрібно відмітити, що в правилах вона орієнтувалась краще за мене.
А от в решті питань фортуна повернулась до неї самі розумієте чим. Спочатку контора причепилась до дрібниці в довідці, яка свідчить про багаторічний Натахин досвід в керуванні авто. Невідповідність була таки дійсно дрібна, що навіть у персоналу DriveTest думки розділились. Але перемогла "Баба Яга" і довідку не прийняли, а, отже, і не дали права відразу здавати на повну категорію G. Хоча, Наталка і так не планувала кидати виклик хайвеям, тому це не було дуже великою проблемою.
Великою проблемою став той факт, що Наталку завалили на водійському тесті (вона здавала в той же день, коли і я). Чи треба говорити, що перед іспитом вона переживала, нервувала і т.д.? Ви ж знаєте цих дівчат -"відмінниць". При цьому, судячи з екзаменаційного листа, екзаменована виконала всі вправи просто бездоганно, з дозволених 30(!) похибок під час тесту вона зробила лише 2 чи 3 і то дрібних. На заваді до отримання омріяних прав G2 стала випадковість, збіг обставин і, можливо, не дуже хороший настрій екзаменатора. А було приблизно так - виконуючи правий поворот з прилеглої вулиці на головну дорогу з обмеженням по швидкості 60км/год., Наталка не пропустила авто, яке рухалось на відстані близько 3-х прольотів між стовпами(стандартної лінії електропередачі) від повороту. Згідно ж стандартів при здачі драйв-тесту, можна було повертати якщо авто було би безпечно за 4-ри прольоти між стовпами. Звичайно, що в реальному житті мало хто рахує ті стовпи і все залежить від конкретної ситуації - швидкості того авто, погоди, шустрості водія і т.д. В даному ж випадку інструктор прийняла рішення не на нашу користь і використала свою інструкторську педаль гальма. Тобто, сам поворот так і не був виконаний і невідомо чим би там закінчилось. Але ситуація була кваліфікована як потенційно-аварійна і після цього весь іспит дискваліфікований.
Згідно Онтарійський правил, при провалі дорожнього тесту необхідно зачекати принаймні 10 днів, заплатити знов $40 доларів і без вагань іти на нову спробу. Більше того, багато знайомих і знайомих-знайомих не здавали дорожній тест з першого, а то і з другого разу, тобто - це звичайне діло. Але для Наташки-"відмінниці" - це було не звичайне діло. Мабуть, це був перший незданий іспит в її житті. Тому ця, здавалось би, дрібна неприємність викликала у неї бурю негативних емоцій. Не просто бурю, а океан негативних переживань. Я би так переживав, мабуть тільки б у тому випадку, якби одного дня вимерли всі пінгвіни на світі... а за ними ще й всі Бембі.
Звичайно, пройшов час, промайнуло тих 10 днів і Наталка пішла та і здала той нещасний тест G2. При цьому вона здавала тій самій жінці-екзаменатору. Мені здається, що радість від того була навіть більшою, ніж якби вона здала з першого разу.
Тепер підбурюю її потрошки зробити нормально довідку і йти на тест "full G". Від того невелика різниця в правах, але буде невеличка знижка на страховці. Кажуть баксів 20 на місяць можна зекономити.
Отака історія. Я старався описати все, але кого цікавить - за подробицями звертайтесь до авторки трагедії в двох діях. :)
2011/03/31
Канадська покришка (Canadian Tire)
В неділю відвідав магазин "Canadian Tire", про який чув від багатьох в плані того, що там можна купити багато всякого для дому, в тому числі інструмент.
В принципі, наш автобус проїжджає повз цього магазину і він недалеко від будинку, де ми живемо, але я собі так думав, що то суто автомобільний магазин. Як мені розповіли - так воно спочатку і було, там продавались спочатку всякі штуки, що хоч якимсь боком торкались автосправи, а потім діло пішло і вирішили розширити категорії асортименту... а бренд міняти вже пізно було. Не знаю, наскільки це правда, але зараз автомобільний відділ там займає лише десяту частину від площі, а може й менше.
Зате, наприклад відділ із всяким причандаллям для барбекю там займає площу, мабуть, як цілий середній український супермаркет. :)
В будь-якому випадку - це той магазин де я можу провести дуже багато часу, роздивляючись і перемацуючи все те добро, прямо як Наталка в магазині одягу :)
Дуже багато всяких інструментів. В основному більшість такі ж як і в нашому "Епіцентрі", але є і досить оригінальні екземпляри. Ціни більш ніж пристойні, порівняні з українськими, а по акціях то можна і дешевше купити непогані.
Хоча, все-таки, цей магазин в плані інструментів вважається більш попсовим - є більш професійні.
Велика ділянка магазину присвячена спортивному обладнанню, а серед спортивного обладнання найбільше виділяється відділ вгадайте чому присвячений:
Ну, все-одно я там нічого такого ще не купив, бо не хочу набирати барахла, якщо ще навіть не знаю куди його складати :)
Але мрії про гараж і стелажі з інструментами, станочки і т.д. вже зародились
В принципі, наш автобус проїжджає повз цього магазину і він недалеко від будинку, де ми живемо, але я собі так думав, що то суто автомобільний магазин. Як мені розповіли - так воно спочатку і було, там продавались спочатку всякі штуки, що хоч якимсь боком торкались автосправи, а потім діло пішло і вирішили розширити категорії асортименту... а бренд міняти вже пізно було. Не знаю, наскільки це правда, але зараз автомобільний відділ там займає лише десяту частину від площі, а може й менше.
Зате, наприклад відділ із всяким причандаллям для барбекю там займає площу, мабуть, як цілий середній український супермаркет. :)
В будь-якому випадку - це той магазин де я можу провести дуже багато часу, роздивляючись і перемацуючи все те добро, прямо як Наталка в магазині одягу :)
Дуже багато всяких інструментів. В основному більшість такі ж як і в нашому "Епіцентрі", але є і досить оригінальні екземпляри. Ціни більш ніж пристойні, порівняні з українськими, а по акціях то можна і дешевше купити непогані.
 |
| Джерело: 20110327 Canadian Tire |
 |
| Джерело: 20110327 Canadian Tire |
Хоча, все-таки, цей магазин в плані інструментів вважається більш попсовим - є більш професійні.
Велика ділянка магазину присвячена спортивному обладнанню, а серед спортивного обладнання найбільше виділяється відділ вгадайте чому присвячений:
 |
| Джерело: 20110327 Canadian Tire |
Ну, все-одно я там нічого такого ще не купив, бо не хочу набирати барахла, якщо ще навіть не знаю куди його складати :)
Але мрії про гараж і стелажі з інструментами, станочки і т.д. вже зародились
2011/03/28
Яким простим може бути життя...
Як кажуть - життя це те, що відбувається навколо, поки ми намагаємось будувати плани. От і в мене, виникли невеличкі проблемки, які треба вирішити з деякими організаціями в Україні, хоча перед від'їздом я намагався все спланувати і відлагодити.
Для того, щоб зателефонувати в Україну я придбав картку IP-телефонії. Користуючись їх сервісом можна спілкуватись телефоном десь за 12 центів за хвилину. Якість я ще не перевіряв, але в цілому ціна більш-менш прийнятна. Правда по цій же картці можна телефонувати в Францію за 3 центи, Німеччину за 2 центи, Ірландію за 2.5 цента, Росію за 1 цент... Чим таким особлива Україна, що до нас цілих 12 центів я не знаю, мабуть це повязано із встановленням локальних серверів на місцевих дата-центрах, чи політикою Укртелекома...
Власне до чого я пишу цей пост - перед тим як телефонувати я почав думати як вести бесіду, які питання задати, які відповіді можу отримати, як це все сказати англійською. Аж коли я раптом зрозумів, що я телефонуватиму в УКРАЇНУ і можна буде говорити УКРАЇНСЬКОЮ в мене аж камінь з душі впав - я зрозумів, що можна особливо не паритись, якось там домовлюсь і бесіду проведу нормально і проблему, як мінімум проясню.
Це я наводжу такий приклад, як все ускладнюється, коли доводиться навколо спілкуватись мовою, якою спілкуватись важко, коли більша половина "головного CPU" зайнята тим, щоб формулювати/перекладати фрази, ловити на слух, що говорять тобі, сподіватись що не упустив десь якогось важливого прийменника, який міняє зміст всього повідомлення і т.д. А уявіть, як на співбесіді на роботу, коли тебе реально тестують...
Звичайно, напевне не у всіх є така проблема, хтось знає англійську краще, хтось уже провів тут стільки часу, що проблема зникла, або здається, що вона зникла. Але, наскільки я чув/читав, ті на кому стоїть печатка ESL (English Second Language) в деякій мірі завжди будуть "каліками" порівняно з носіями. Тільки справжніх калік хоч жаліють... :)
Для того, щоб зателефонувати в Україну я придбав картку IP-телефонії. Користуючись їх сервісом можна спілкуватись телефоном десь за 12 центів за хвилину. Якість я ще не перевіряв, але в цілому ціна більш-менш прийнятна. Правда по цій же картці можна телефонувати в Францію за 3 центи, Німеччину за 2 центи, Ірландію за 2.5 цента, Росію за 1 цент... Чим таким особлива Україна, що до нас цілих 12 центів я не знаю, мабуть це повязано із встановленням локальних серверів на місцевих дата-центрах, чи політикою Укртелекома...
Власне до чого я пишу цей пост - перед тим як телефонувати я почав думати як вести бесіду, які питання задати, які відповіді можу отримати, як це все сказати англійською. Аж коли я раптом зрозумів, що я телефонуватиму в УКРАЇНУ і можна буде говорити УКРАЇНСЬКОЮ в мене аж камінь з душі впав - я зрозумів, що можна особливо не паритись, якось там домовлюсь і бесіду проведу нормально і проблему, як мінімум проясню.
Це я наводжу такий приклад, як все ускладнюється, коли доводиться навколо спілкуватись мовою, якою спілкуватись важко, коли більша половина "головного CPU" зайнята тим, щоб формулювати/перекладати фрази, ловити на слух, що говорять тобі, сподіватись що не упустив десь якогось важливого прийменника, який міняє зміст всього повідомлення і т.д. А уявіть, як на співбесіді на роботу, коли тебе реально тестують...
Звичайно, напевне не у всіх є така проблема, хтось знає англійську краще, хтось уже провів тут стільки часу, що проблема зникла, або здається, що вона зникла. Але, наскільки я чув/читав, ті на кому стоїть печатка ESL (English Second Language) в деякій мірі завжди будуть "каліками" порівняно з носіями. Тільки справжніх калік хоч жаліють... :)
2011/03/26
Гості в студії :)
Наталка сиділа-сиділа і не витримала - вирішила розповісти, що і їй наболіло за цей місяць на чужині. До Вашої уваги її лист:
Розваги емігранта в перший місяць
Талантом з написання “оповідань”, як сказала моя мама, коли я відправила їй посилання на блог Сергія, не наділена, та хочу поділитися з усіма, що ми не тільки паримося з того приводу, як по-скоріше влаштуватися в незнайомій для нас країні, а іноді маємо нагоду насолодитися доступними для нас розвагами.
Розваги емігранта в перший місяць
Талантом з написання “оповідань”, як сказала моя мама, коли я відправила їй посилання на блог Сергія, не наділена, та хочу поділитися з усіма, що ми не тільки паримося з того приводу, як по-скоріше влаштуватися в незнайомій для нас країні, а іноді маємо нагоду насолодитися доступними для нас розвагами.
2011/03/24
Не минуло і місяця...
Буквально вчора, формально, ми з Наталкою вже рівно місяць в Канаді і зазвичай прийнято після такого періоду вже розповідати - як же мені смакує Канада. Коли знайомишся тут з людьми, або просто кажеш, що я вже тут місяць або близько місяця, то люди автоматично запитують - ну і як Вам в Канаді.
Я спробую трошки сформулювати свої враження, але, враховуючи, що ми прибули в місяці лютому, який цього року мав лише 28 днів, то насправді я тут ще не пробув навіть і 30 днів, а тому і враження мої будуть ще неповними і сируватими. :)
Це я так попереджаю, бо вже відчуваю, що пост буде більше критичний, скептичний і тверезий, ніж райдужний і веселий. Насправді це не тому, що все погано, а тому що все іде своїм чином, набирається якась критична маса, робляться якісь кроки, але результат поки що лише маячить маленьким промінцем попереду і людська натура, як завжди, схильна припускати, що то не світло в кінці тунелю, а зустрічний поїзд. :)
По-перше, сьогодні вранці виявилось, що оті фотки з ілюстраціями весни, травички і болота були трошки завчасними. Ні з того ні з сього за ніч насипало стільки снігу, що навіть не віриться, що десь тут мала би бути весна. Сніг сипав цілий день і в результаті то напевно випав 30-сантиметровий шар, а може і більше. Температура повітря при цьому не дуже морозна, близько -3С. Тобто в цілому погода не страшна, але це мені потрошки починає нагадувати ту відому гумореску про канадський сніг. :)
По-друге, я зазвичай стараюсь строго вести і реєструвати фінансові розходи, а на етапі освоєння нової країни це ще більш важливо. І результати такі собі невтішні. Якщо, знов-таки, проводити аналогії, то це мені нагадує стан, коли я в якості туриста кудись їду, на якийсь курорт, наприклад. Чужа місцина, припіднятий "заліхватський" настрій, гоп-хлоп і за якийсь тиждень у туриста вилітають якійсь неймовірні суми грошей. Навіть якщо турист при цьому жив в готелі по системі "все-все-включено" і, здавалось би, гроші взагалі нікуди тратити. Все це не дуже велика проблема, оскільки турист віз з собою ті гроші вже підсвідомо розуміючи, що вони потенційно будуть розтринькані. А по-друге, для туриста цей стан закінчується в конкретну дату і він відразу повертається до роботи і монотонного відбивання грошиків.
Тут же "відпустка" не планує закінчуватись і це далеко не готель All-Inclusive. Зачинитись в хаті і економити гроші прямо протипоказано, оскільки це приведе відомо до чого - гроші просто закінчаться. Тому треба виходити на сонечко, потрошку вклинюватись в суспільство, набирати адаптаційні бали, розбиратись в їх правилах. А правила тут часто хитрі і жорстокі як і скрізь, якщо справа стосується фінансів. Неправильний крок, хибне рішення, поспішно сказане слово і грошики з характерним шурхотом і повністю на законних підставах перешурхотіли комусь іншому. А так як стандартний іммігрант на перших порах знаходиться на найнижчій ланці харчового ланцюга, то можете собі уявити картину, як в іммігрантській торбі то там, то сям репаються дірки, звідти сиплеться монета, іммігрант ті дірки закриває руками, ногами та іншими кінцівками, але зрештою видно, що якщо вчасно не налагодити процес наповнення торби, то результат очевидний.
По-третє, хоч їдучи сюди я і не надягав "рожевих окулярів", але навіть ті "зелені окуляри", які я мав вже почали потріскувати. Рівень життя тут звичайно надзвичайно високий, порядок присутній в великих кількостях, але і проблем вистачає з головою. А, я, все-таки, як не старався, але таки очікував, що тут не потрібно замикати двері і можна не приковувати до стовпа велосипед.
З іншого боку, особливо жалітись нема чого. Адаптаційна урядова програма для іммігрантів розвинена дуже сильно. Є ціла купа всяких безкоштовних програм по вивченню мови, ознайомлення із законами, податковими порядками, правами та обов'язками і т.д. Для того щоб відвідувати деякі заняття Вам будуть видавати квитки на автобус, під час занять підгодовувати, а за присутність на деяких заняттях навіть доплачувати якісь дрібні гроші. Кожному допоможуть, підкажуть, порадять. Тобто, в результаті, все залежить від власного бажання, працелюбності і цілеспрямованості. Поле для діяльності є і поле широке.
Друзі та знайомі також не дають загнутись. Завжди можна розраховувати на підтримку, пораду, посильну допомогу. Порадіють за твої успіхи і допоможуть при невдачі. Все це створює приємну атмосферу і просто треба швидко перебирати ногами і набирати швидкість для того, щоб застрибнути в вагончик і продовжити свій шлях уже "з вітерцем" :)
Я спробую трошки сформулювати свої враження, але, враховуючи, що ми прибули в місяці лютому, який цього року мав лише 28 днів, то насправді я тут ще не пробув навіть і 30 днів, а тому і враження мої будуть ще неповними і сируватими. :)
Це я так попереджаю, бо вже відчуваю, що пост буде більше критичний, скептичний і тверезий, ніж райдужний і веселий. Насправді це не тому, що все погано, а тому що все іде своїм чином, набирається якась критична маса, робляться якісь кроки, але результат поки що лише маячить маленьким промінцем попереду і людська натура, як завжди, схильна припускати, що то не світло в кінці тунелю, а зустрічний поїзд. :)
По-перше, сьогодні вранці виявилось, що оті фотки з ілюстраціями весни, травички і болота були трошки завчасними. Ні з того ні з сього за ніч насипало стільки снігу, що навіть не віриться, що десь тут мала би бути весна. Сніг сипав цілий день і в результаті то напевно випав 30-сантиметровий шар, а може і більше. Температура повітря при цьому не дуже морозна, близько -3С. Тобто в цілому погода не страшна, але це мені потрошки починає нагадувати ту відому гумореску про канадський сніг. :)
По-друге, я зазвичай стараюсь строго вести і реєструвати фінансові розходи, а на етапі освоєння нової країни це ще більш важливо. І результати такі собі невтішні. Якщо, знов-таки, проводити аналогії, то це мені нагадує стан, коли я в якості туриста кудись їду, на якийсь курорт, наприклад. Чужа місцина, припіднятий "заліхватський" настрій, гоп-хлоп і за якийсь тиждень у туриста вилітають якійсь неймовірні суми грошей. Навіть якщо турист при цьому жив в готелі по системі "все-все-включено" і, здавалось би, гроші взагалі нікуди тратити. Все це не дуже велика проблема, оскільки турист віз з собою ті гроші вже підсвідомо розуміючи, що вони потенційно будуть розтринькані. А по-друге, для туриста цей стан закінчується в конкретну дату і він відразу повертається до роботи і монотонного відбивання грошиків.
Тут же "відпустка" не планує закінчуватись і це далеко не готель All-Inclusive. Зачинитись в хаті і економити гроші прямо протипоказано, оскільки це приведе відомо до чого - гроші просто закінчаться. Тому треба виходити на сонечко, потрошку вклинюватись в суспільство, набирати адаптаційні бали, розбиратись в їх правилах. А правила тут часто хитрі і жорстокі як і скрізь, якщо справа стосується фінансів. Неправильний крок, хибне рішення, поспішно сказане слово і грошики з характерним шурхотом і повністю на законних підставах перешурхотіли комусь іншому. А так як стандартний іммігрант на перших порах знаходиться на найнижчій ланці харчового ланцюга, то можете собі уявити картину, як в іммігрантській торбі то там, то сям репаються дірки, звідти сиплеться монета, іммігрант ті дірки закриває руками, ногами та іншими кінцівками, але зрештою видно, що якщо вчасно не налагодити процес наповнення торби, то результат очевидний.
По-третє, хоч їдучи сюди я і не надягав "рожевих окулярів", але навіть ті "зелені окуляри", які я мав вже почали потріскувати. Рівень життя тут звичайно надзвичайно високий, порядок присутній в великих кількостях, але і проблем вистачає з головою. А, я, все-таки, як не старався, але таки очікував, що тут не потрібно замикати двері і можна не приковувати до стовпа велосипед.
З іншого боку, особливо жалітись нема чого. Адаптаційна урядова програма для іммігрантів розвинена дуже сильно. Є ціла купа всяких безкоштовних програм по вивченню мови, ознайомлення із законами, податковими порядками, правами та обов'язками і т.д. Для того щоб відвідувати деякі заняття Вам будуть видавати квитки на автобус, під час занять підгодовувати, а за присутність на деяких заняттях навіть доплачувати якісь дрібні гроші. Кожному допоможуть, підкажуть, порадять. Тобто, в результаті, все залежить від власного бажання, працелюбності і цілеспрямованості. Поле для діяльності є і поле широке.
Друзі та знайомі також не дають загнутись. Завжди можна розраховувати на підтримку, пораду, посильну допомогу. Порадіють за твої успіхи і допоможуть при невдачі. Все це створює приємну атмосферу і просто треба швидко перебирати ногами і набирати швидкість для того, щоб застрибнути в вагончик і продовжити свій шлях уже "з вітерцем" :)
2011/03/21
Канадська Неділя - день для сім'ї
В Канаді вважається, що в неділю всі повинні проводити час з сім'єю, якщо кудись і іти, то в парк погуляти і т.д. Тому, більшість магазинів і закладів в неділю взагалі не працюють, або працюють по дуже скороченому графіку. В Україні, в принципі, схожа ситуація, але тут, в Канаді, вона ще більше виражена... до того рівня, що хочеш не хочеш - іди гуляти із дітьми в парк, або сиди вдома :)
Наслухавшись і начитавшись порад по пошуку роботи ми з Наталкою вирішили а) відпочити, б) подихати свіжим повітрям, в) вливатись в ряди тих, серед яких ми хочемо завоювати місце під сонцем. Тому, діставши карту і порадившись із нашими канадськими друзями ми вирушили на прогулянку центром міста і парком.
Цього разу я не буду писати дуже багато втомливого тексту, а більше викладу фоток і прокоментую їх трошки. :)
Наслухавшись і начитавшись порад по пошуку роботи ми з Наталкою вирішили а) відпочити, б) подихати свіжим повітрям, в) вливатись в ряди тих, серед яких ми хочемо завоювати місце під сонцем. Тому, діставши карту і порадившись із нашими канадськими друзями ми вирушили на прогулянку центром міста і парком.
Цього разу я не буду писати дуже багато втомливого тексту, а більше викладу фоток і прокоментую їх трошки. :)
2011/03/20
"Тварь дрожащая или права имею?" :)
Поки не забулось, маю розповісти про те, як я здавав на права і як треба здавати на права :)
Водійські права в Канаді - це майже як основний документ. Можна не носити з собою ні паспорт, ні PR-картку, нічого такого... Водійські права надійно ідентифіковують власника. Якщо Ви міняєте місце проживання - Ви повинні повідомити про це в Транспортне Бюро і Вам видадуть нові права.
Видачею/перевидачею прав, прийняттям іспитів, і базовим тестуванням Вашого здоров'я в Канаді займається приватна структура "Drive Test", яка ліцензована державою для цієї роботи. Коротше, контора сидить на товстелезній трубі. :)
Якщо Ви хочете отримати/переоформити права - Вам в цю контору. Здається деякі речі можна зробити прямо онлайн. Наприклад, призначити собі дату та час дорожнього тестування.
Як працює система для тих, хто тут живе, так би мовити, з дитинства - коли канадцю настає 16 років, він іде в центр тестування і без всякої черги і без попередніх записів здає письмовий іспит на знання правил дорожнього руху і дорожніх знаків/розмітки.
Офіційна книжка з правилами тут називається Driver's Handbook. Копії цих книжечок можна знайти в інтернеті в електронному вигляді, а також можна купити паперовий варіант прямо в центрі тестування, на сьогодні вона коштує $16.
Перед тим, як здавати письмовий іспит Вам задають питання про Ваше здоров'я, перевіряють зір за допомогою спеціального апарата схожого на перископ, потім майже несподівано фотографують і видають бумажку для здачі письмового іспиту. Стосовно фоток(зокрема це стосується дівчат) - якщо Вам важливий Ваш вигляд на фотографії на правах, то приготуйте Ваш зовнішній вигляд заздалегідь, оскільки в якийсь момент Вам просто скажуть стати під білу стіночку і сфоткають. Там де фоткали нас, навіть не було поряд ніякого дзеркала.
З папірцем, який Вам щойно видали ви ідете в кімнатку, де Вам видадуть два великих листка із запитаннями. На кожному з цих двох листків - 20 запитань. Один листок присвячений правилам, другий дорожнім знакам. Можна припуститись лише/аж 4-х помилок в кожному розділі. Із знаками простіше - там все досить прозоро. А от в питаннях про правила, на жаль, присутні такі неприємні запитання як: скільки штрафних очок дається за те чи інше порушення, за скільки днів Ви повинні повідомити про зміну адреси для того, щоб Вам замінили права, на який термін можуть у Вас забрати права, якщо зловили з таким-то рівнем алкоголю в крові і т.д.
Перевірка Ваших відповідей відбувається таким чином - до Вашого великого листка прикладають відірвану до того паперову смужку, яку відірвали, коли Вам давали ці бюлетені. У мене тут стався казус - жіночка почала перевіряти мої питання саме з тих питань, які стосуються отих штрафних очок. Одне за одним вона почала підкреслювати 1-шу, 2-гу,..., 5-ту неправильну відповідь... Я вже розстроївся, побілів, потім почервонів - що ж це я такий лантух, але коли вона перевернула папірець і почала одне за одним підкреслювати 7-му, 8-му,.. 10-ту відповідь - я зрозумів що щось тут не те і перше що мені прийшло в голову, що вона притулила до моїх відповідей не мою смужку. Я висловив їй це припущення і так і виявилось. Повторна перевірка показала, що всі мої відповіді правильні і з цього моменту в мене вже були права категорії G1. Ця категорія дозволяє власнику водити легкові автомобілі, мінівени і маленькі траки (до 11000кг !!!) в присутності досвідченого водія категорії G (full G). Але не можна виїжджати на хайвеї і їздити по ночах.
Фінансова сторона - теоретичний/письмовий іспит коштує $10 і відразу платиться внесок за 5 років володіння правами = 5х$15=$75.
Далі новоспечений водій має протусуватись із такими правами протягом року і тоді він отримує право на здачу дорожнього тесту і отримання категорії G2. Категорія G2 уже дає право самому водити авто практично без обмежень. Основні обмеження в тому, що рівень алкоголю в крові має бути 0, всі пасажири мусять бути пристебнуті, ще щось там про нічну їзду і все-одно треба буде рано чи пізно перездавати на категорію G. Фактично, маєш право перездати на категорію G після року досвіду в категорії G2. Здача дорожнього тесту по категорії G2 коштує $40.
Найкрутіша ж категорія - G, практично не має ніяких обмежень в класі легкових авто і навіть дозволяє мати до 0.08 проміллє.
Так от, у емігрантів, які мали водійські права в своїй країні, на щастя, після здачі теоретичного іспиту(G1), є альтернатива. Можна принести свої оригінальні права (їх треба перекласти у канадського сертифікованого перекладача) і Вам теоретично зарахують Ваш попередній досвід. Якщо Вам зарахують досвід хоча б 1 рік, то після здачі на G1 можна відразу подаватись на G2.
Я не знаю, як для інших, але для українців в даному плані є певна специфіка. Свої права треба підтвердити офіційним папером. Раніше всі українці йшли в консульство України і там їм ха певну суму видавали папір з підтвердженням, що їх права хороші. Наскільки стверджують очевидці, в консульстві завжди були не сильно раді цій процедурі, а зараз і взагалі перестали такі підтвердження видавати. Тому дуже бажано взяти ще на батьківщині в МРЕО довідку, в якій сказано, що такі-то права, з таким то номером були тоді-то видані такому то і після того вони не вилучались і дійсні. Особливо важливо таку довідку зробити тим, хто хоче засвідчити більше ніж 1 рік досвіду і таким чином мати право на отримання відразу категорії G.
Необхідно відмітити, що до таких товаришів, які хочуть відразу застрибнути в категорію full G, тут не дуже полюбляють і тому дуже прискіпливо ставляться до оформлення і змісту цієї довідки. Ледве щось не так і вони з співчутливим виглядом кажуть, що довідка не зовсім відповідає вимогам і тому, на превеликий жаль, вони можуть зарахувати лише 1 рік досвіду. :)
Я про цю довідку і про нюанси взнав у товариша Григорія (за що йому велике дякую, про його досвід здачі на права можна прочитати тут). Тому моя довідка нормально пройшла перевірку і мені дали можливість здавати відразу на категорію G. (Якщо комусь потрібен буде зразок довідки, яка в мене спрацювала, пишіть.)
Коли я записувався на тест, то мені відносно поталанило і звільнилось вільне місце через два дні - хтось відмінив свою здачу. Якщо ж стояти в звичайній черзі, то найближча дата через 3-4 тижні.
Спочатку я взагалі думав не брати інструктора з водіння, але фішка здачі водійського дорожнього тесту полягає в тому, що на цей тест Ви маєте прибути із своєю машиною. Бери її де хочеш. Більше того, якщо ти на даний момент лише G1-водій, то ти не маєш права приїхати на тій машині сам.
У інструкторів/водійських шкіл, відповідно, присутні такі пакетні послуги - 2 години інструктажу плюс машина на здачу іспиту. В Кітченері-Ватерлоо такий пакет для здачі на категорію full G коштує $120-$160, для здачі на категорію G2 - на пару десятків долярів дешевше.
Так я ми підшукували авто і інструктора терміново, то особливо нам вибирати не доводилось. Тому нам попався відносно дорогий інструктор ($40/год), але в той же час і досить толковий. Він так мене прокатав в першу годину інструктажу, що в мене склалось враження, що я взагалі не здатен здати той тест. Виявилось, що для того щоб здати тест G, недостатньо просто нормально їздити не тільки по українських мірках, але і навіть по канадських. За ті 30-40 хвилин, коли здаєш тест екзаменатору, треба влаштувати справжній показовий виступ - це і крутіння головою на кожному перехресті, і відхилення від швидкості не більше 5 км, і що 5-10 секундні поглядування на дзеркала, і дистанція розміром в автомобіль перед собою, коли стоїш на світлофорі, і плавне завчасне гальмування... дуже багато нюансів.
На щастя, зрештою, виявилось, що здати сам тест значно простіше ніж їздити і вчитись з нашим інструктором. Я відкатав досить непогано і отримав лише 8 зауважень і допустимих 30-ти. Найвагоміше зауваження від екзаменатора було те, що я занадто швидко їжджу. :) І то це сталось тому, що інструктор мені казав, що краще на 5км швидше ніж менше за обмежувальний знак.
Як результат - папірець про володіння правами категорії G, а сама повноцінна картка з фото прийде поштою. Як сказав інструктор -
Водійські права в Канаді - це майже як основний документ. Можна не носити з собою ні паспорт, ні PR-картку, нічого такого... Водійські права надійно ідентифіковують власника. Якщо Ви міняєте місце проживання - Ви повинні повідомити про це в Транспортне Бюро і Вам видадуть нові права.
Видачею/перевидачею прав, прийняттям іспитів, і базовим тестуванням Вашого здоров'я в Канаді займається приватна структура "Drive Test", яка ліцензована державою для цієї роботи. Коротше, контора сидить на товстелезній трубі. :)
Якщо Ви хочете отримати/переоформити права - Вам в цю контору. Здається деякі речі можна зробити прямо онлайн. Наприклад, призначити собі дату та час дорожнього тестування.
Як працює система для тих, хто тут живе, так би мовити, з дитинства - коли канадцю настає 16 років, він іде в центр тестування і без всякої черги і без попередніх записів здає письмовий іспит на знання правил дорожнього руху і дорожніх знаків/розмітки.
Офіційна книжка з правилами тут називається Driver's Handbook. Копії цих книжечок можна знайти в інтернеті в електронному вигляді, а також можна купити паперовий варіант прямо в центрі тестування, на сьогодні вона коштує $16.
Перед тим, як здавати письмовий іспит Вам задають питання про Ваше здоров'я, перевіряють зір за допомогою спеціального апарата схожого на перископ, потім майже несподівано фотографують і видають бумажку для здачі письмового іспиту. Стосовно фоток(зокрема це стосується дівчат) - якщо Вам важливий Ваш вигляд на фотографії на правах, то приготуйте Ваш зовнішній вигляд заздалегідь, оскільки в якийсь момент Вам просто скажуть стати під білу стіночку і сфоткають. Там де фоткали нас, навіть не було поряд ніякого дзеркала.
З папірцем, який Вам щойно видали ви ідете в кімнатку, де Вам видадуть два великих листка із запитаннями. На кожному з цих двох листків - 20 запитань. Один листок присвячений правилам, другий дорожнім знакам. Можна припуститись лише/аж 4-х помилок в кожному розділі. Із знаками простіше - там все досить прозоро. А от в питаннях про правила, на жаль, присутні такі неприємні запитання як: скільки штрафних очок дається за те чи інше порушення, за скільки днів Ви повинні повідомити про зміну адреси для того, щоб Вам замінили права, на який термін можуть у Вас забрати права, якщо зловили з таким-то рівнем алкоголю в крові і т.д.
Перевірка Ваших відповідей відбувається таким чином - до Вашого великого листка прикладають відірвану до того паперову смужку, яку відірвали, коли Вам давали ці бюлетені. У мене тут стався казус - жіночка почала перевіряти мої питання саме з тих питань, які стосуються отих штрафних очок. Одне за одним вона почала підкреслювати 1-шу, 2-гу,..., 5-ту неправильну відповідь... Я вже розстроївся, побілів, потім почервонів - що ж це я такий лантух, але коли вона перевернула папірець і почала одне за одним підкреслювати 7-му, 8-му,.. 10-ту відповідь - я зрозумів що щось тут не те і перше що мені прийшло в голову, що вона притулила до моїх відповідей не мою смужку. Я висловив їй це припущення і так і виявилось. Повторна перевірка показала, що всі мої відповіді правильні і з цього моменту в мене вже були права категорії G1. Ця категорія дозволяє власнику водити легкові автомобілі, мінівени і маленькі траки (до 11000кг !!!) в присутності досвідченого водія категорії G (full G). Але не можна виїжджати на хайвеї і їздити по ночах.
Фінансова сторона - теоретичний/письмовий іспит коштує $10 і відразу платиться внесок за 5 років володіння правами = 5х$15=$75.
Далі новоспечений водій має протусуватись із такими правами протягом року і тоді він отримує право на здачу дорожнього тесту і отримання категорії G2. Категорія G2 уже дає право самому водити авто практично без обмежень. Основні обмеження в тому, що рівень алкоголю в крові має бути 0, всі пасажири мусять бути пристебнуті, ще щось там про нічну їзду і все-одно треба буде рано чи пізно перездавати на категорію G. Фактично, маєш право перездати на категорію G після року досвіду в категорії G2. Здача дорожнього тесту по категорії G2 коштує $40.
Найкрутіша ж категорія - G, практично не має ніяких обмежень в класі легкових авто і навіть дозволяє мати до 0.08 проміллє.
Так от, у емігрантів, які мали водійські права в своїй країні, на щастя, після здачі теоретичного іспиту(G1), є альтернатива. Можна принести свої оригінальні права (їх треба перекласти у канадського сертифікованого перекладача) і Вам теоретично зарахують Ваш попередній досвід. Якщо Вам зарахують досвід хоча б 1 рік, то після здачі на G1 можна відразу подаватись на G2.
Я не знаю, як для інших, але для українців в даному плані є певна специфіка. Свої права треба підтвердити офіційним папером. Раніше всі українці йшли в консульство України і там їм ха певну суму видавали папір з підтвердженням, що їх права хороші. Наскільки стверджують очевидці, в консульстві завжди були не сильно раді цій процедурі, а зараз і взагалі перестали такі підтвердження видавати. Тому дуже бажано взяти ще на батьківщині в МРЕО довідку, в якій сказано, що такі-то права, з таким то номером були тоді-то видані такому то і після того вони не вилучались і дійсні. Особливо важливо таку довідку зробити тим, хто хоче засвідчити більше ніж 1 рік досвіду і таким чином мати право на отримання відразу категорії G.
Необхідно відмітити, що до таких товаришів, які хочуть відразу застрибнути в категорію full G, тут не дуже полюбляють і тому дуже прискіпливо ставляться до оформлення і змісту цієї довідки. Ледве щось не так і вони з співчутливим виглядом кажуть, що довідка не зовсім відповідає вимогам і тому, на превеликий жаль, вони можуть зарахувати лише 1 рік досвіду. :)
Я про цю довідку і про нюанси взнав у товариша Григорія (за що йому велике дякую, про його досвід здачі на права можна прочитати тут). Тому моя довідка нормально пройшла перевірку і мені дали можливість здавати відразу на категорію G. (Якщо комусь потрібен буде зразок довідки, яка в мене спрацювала, пишіть.)
Коли я записувався на тест, то мені відносно поталанило і звільнилось вільне місце через два дні - хтось відмінив свою здачу. Якщо ж стояти в звичайній черзі, то найближча дата через 3-4 тижні.
Спочатку я взагалі думав не брати інструктора з водіння, але фішка здачі водійського дорожнього тесту полягає в тому, що на цей тест Ви маєте прибути із своєю машиною. Бери її де хочеш. Більше того, якщо ти на даний момент лише G1-водій, то ти не маєш права приїхати на тій машині сам.
У інструкторів/водійських шкіл, відповідно, присутні такі пакетні послуги - 2 години інструктажу плюс машина на здачу іспиту. В Кітченері-Ватерлоо такий пакет для здачі на категорію full G коштує $120-$160, для здачі на категорію G2 - на пару десятків долярів дешевше.
Так я ми підшукували авто і інструктора терміново, то особливо нам вибирати не доводилось. Тому нам попався відносно дорогий інструктор ($40/год), але в той же час і досить толковий. Він так мене прокатав в першу годину інструктажу, що в мене склалось враження, що я взагалі не здатен здати той тест. Виявилось, що для того щоб здати тест G, недостатньо просто нормально їздити не тільки по українських мірках, але і навіть по канадських. За ті 30-40 хвилин, коли здаєш тест екзаменатору, треба влаштувати справжній показовий виступ - це і крутіння головою на кожному перехресті, і відхилення від швидкості не більше 5 км, і що 5-10 секундні поглядування на дзеркала, і дистанція розміром в автомобіль перед собою, коли стоїш на світлофорі, і плавне завчасне гальмування... дуже багато нюансів.
На щастя, зрештою, виявилось, що здати сам тест значно простіше ніж їздити і вчитись з нашим інструктором. Я відкатав досить непогано і отримав лише 8 зауважень і допустимих 30-ти. Найвагоміше зауваження від екзаменатора було те, що я занадто швидко їжджу. :) І то це сталось тому, що інструктор мені казав, що краще на 5км швидше ніж менше за обмежувальний знак.
Як результат - папірець про володіння правами категорії G, а сама повноцінна картка з фото прийде поштою. Як сказав інструктор -
"Вітаю, ти більше не будеш мати ніяких питань із здачею на права в цій країні!"
2011/03/18
Дороги і ті, хто по них їздить
В Канаді дуже багато доводиться стикатись із дорогами, автомобілями і транспортом. Тобто, із цими речами кругом доводиться мати справу, але для новоприбульців ці речі найбільш критичні. Знов-таки, важливо розібратись що тут до чого і постаратись використати переваги, уникати недоліків тутешньої системи.
По-перше, про дороги - те, що в Канаді не такі вже й хороші дороги, зрозуміло дуже швидко. Так, можливо вони не в такому аварійному стані як в Україні, але якщо порівнювати, то зараз весною вони в такому стані, як в Україні літом, після того, як вже всі весняні дірки полатані. Але є і щілини, і вибоїни, і напливи, і відчутні при проїзді каналізаційні люки. Не знаю, можливо до літа їх полатають і зарівняють, тоді буде краще.
Інша справа, що тут на дорогах введено деякі прикольні організаційні штуки, які, на мій погляд, дуже позитивно впливають на дорожній рух.
Наприклад, те, що в Україні називається "зелена стрілка направо" в Онтаріо по-замовчанню присутнє на кожному світлофорі. Тобто, за виключенням наявності забороняючого знаку, водій завжди може повернути направо на червоний сигнал світлофора, попередньо зупинившись і звичайно, пропустивши пішоходів та основний потік автомобілів.
Ще одна прикольна фішка - майже скрізь, де передбачається поворот ліворуч, дорожня розмітка реалізована таким чином, що ті, кому ліворуч перед самим перехрестям отримують свій окремий острівець для повороту наліво, а ті, кому прямо, безперешкодно проїзджають прямо. В Україні я вже давно бачив такі острівці на вузьких міжміських трасах, а тут вони і на міських дорогах. Більше того, на деяких світлофорах стоїть датчик, який визначає чи стоїть хтось на острівці для лівого повороту і тоді світлофор в певний момент включає ліву зелену стрілочку, щоб можна було повернути ліворуч не ризикуючи.
Що справило на мене дійсно позитивне враження - це їх хайвеї. Їх можна порівнювати з українськими автомагістралями і міськими проспектами, але насправді - це дещо інше. Хайвеї сполучують міста, але вони, також, вживлені і всередині міської траснпортної системи. Тобто, в загальному випадку, більш-менш довга поїздка всередині великого міста формулюється так - доїхати вуличками до хайвея №1, з хайвея №1 звернути на хайвей №8, потім покинути хайвей №8 на вуличку таку-то і доїхати до пункту призначення. Я бачив хайвеї, які мали від 2-х до 8-ми поліс в кожен бік. На хайвеях, які я вже бачив, дозволені швидкості коливаються між 80 та 100 км/год, але зазвичай потік іде із швидкістю, відповідно, 90-130 км/год. Що специфічно, на хайвеї буквально правилами заборонено рухатись занадто помаленьку без поважних на то причин. Звідси витікає особливість заходу та виходу з хайвея. Так само як і в Україні, присутній плавний поворот до траси і полоса розгону, але ні в якому разі не можна під"їхати до місця з"єднання із хайвеєм, дочекатись поки буде пропуск в трафіку і тоді потихеньку вичухкувати на трасу по правій полосі. В правій полосі автомобілі рухаютться так само щільно як і в інших полосах і практично із такою ж швидкістю як і в лівих полосах. Тому і рампа, і полоса розгону строго призначена для розгону, досягнення швидкості потоку і плавного з ним злиття. А за плавне і безпечне злиття законно відповідальний не тільки той хто вливається, а і той, хто їде по правій полосі. Тому при досягненні правильної швидкості можна легко влитись і ніхто тебе не буде підтискати чи перешкоджати заходу на полосу, а навпаки, якщо необхідно, пригальмують і запустять.
Приблизно по такому ж принципу організований і вихід з хайвея.
Чесно кажучи, коли ми орендували авто і мали їхати до Торонто по хайвеях - ці заходи і виходи мене більше всього лякали, але виконавши "трюк" пару-трійку разів я зрозумів, що нічого страшного в тому нема і по-достоїнству оцінив переваги.
І, звичайно, так як все(входи/виходи) відбувається на великих швидкостях, то на хайвеях намагаються проставити інформативні і упереджуючі знаки/таблички. Однак, мені в моїх подорожах однозначно допоміг GPS-навігатор, без нього я би накрутив би там "крюків" на зайву тисячу км :)
Стосовно того, що в Канаді в кожній сімї є автомобіль, а зазвичай і в кожного дорослого члена сім"ї - про це давно відомо і всі про це говорять. І справа навіть не в тому, що тут неможливо жити без авто, а більше в тому, що при місцевих доходах і цінах автомобіль - доступний товар і є нічим іншим, а просто засобом для пересування. При тому всьому громадський транспорт тут досить розвинений і ним можна досить ефективно користуватись, оскільки ходить він чітко по графіку і на сайті перевізника можна спланувати світ маршрут, просто завівши звідки і коли ти їдеш і куди тобі треба. Інша справа, що на загальному фоні людського добробуту і тяги до зручностей не мати автомобіль не прийнято. :)
Звичайно, коли ми орендували авто ми відразу відчули себе краще і зручніше. Однак навіть сам процес взяття в оренду далеко не простий для тих, хто ще не влився в стрункі ряди буржуїв. По-перше, ти мусиш мати кредитну картку для того, щоб з тобою взагалі мали справу. Ніякий кеш ні в якому вигляді вони навіть не хочуть бачити. По-друге, тобі треба мати страховку. Я точно не зрозумів в чому там фішка і яка саме має бути страховка, але таке враження, що якщо в тебе вже є своя машина, хороша кредитка і т.д., то ця страховка швидше за все в тебе вже також є. Якщо нема страховки - вони самі тебе страхують з розрахунку приблизно $20 на добу. При ціні рента середнього класу машини $30-$40 на добу, розмір страховки зовсім не радує. Особисто в мене ще були проблеми з правами. Мої права, якогось напівстарого зразку, заламіновані, а не пластикові, не викликали довіри в усіх орендних конторах і лише в одній, трохи покривившись, їх прийняли. На українських правах тут можна їздити протягом 60 днів від прибуття, далі треба отримувати їх права. З моменту отримання їх місцевих прав, твої міжнародні права перестають діяти. Причому в конторі мені сказали, що для того, щоб вони могли мені дати машину, мені треба мати місцеві права категорії G(full). Тобто, якщо вчора ти брав по своїх правах авто і все було гаразд, а сьогодні ти пішов здавати на права, отримав G1, а на здачу G2/G тобі призначили через місяць, то протягом місяця авто рентувати ти вже не можеш, навіть по своїх старих правах.
Про те, як я отримував права, напишу окремо. :)
Тепер про машину, яку ми брали.
Обидва рази нам дісталась та сама Toyota Yaris, 2009 року. По-перше, вона практично найдешевша для ренту і економічна по паливу. По-друге, саме такого класу авто я звик водити останні пару років. Перший раз ми взяли її в пятницю ввечері на всі вихідні. Вранці вона виглядала отак:
Всі рази, коли ми їздили в Торонто, була дуже погана погода - мокрий сніг, ожеледиця, дощ. Однак в машині ця погода переживалась значно краще ніж би ми ходили пішки, а український водійський досвід робив подорожі відносно безпечними. А потім, коли ми здали машину на пункті, то нас ще й безкоштовно підвезли куди нам треба було. Тому на наступний раз вирішили взяти машину в оренду знов. :)
Наступного разу, вранці, коли я прибіг взяти авто, замовленої мною через інтернет машини малого класу не було і вони були готові дати мені взамін Короллу, по тій же ціні Яріса. На жаль, в той раз не спрацювала моя українська кредитка і мені взагалі довелось відкладати свої справи на наступний день. На наступний день, однако, моя кредитка також не спрацювала, але відкладати вже не було куди і довелось просити Владлена, щоб він взяв машину на свою кредитку, а мене прописав другим водієм. Неприємні моменти, скажу вам. :-/
Зате, нарешті, на третій день користування машиною, я знайшов під кермом кнопки для включення круїз-контроля і тоді по хайвеях стало взагалі приємно їздити. Тут, до речі, в звязку з поширеністю хайвеїв, круїз-контролі дуже поширені.
До речі, ще хочу розповісти про те, які машини тут їздять.
Переважна більшість автомобілів - японські марки. Я би сказав - 80%. Серед японців основна маса - Тойоти і Ніссани (Льоха, привіт). На третьму місці, мабуть, Хонди (Андрюха, привіт!). Також досить популярні Мазди. А от тих самих Мітсубіші - практично нема.
Завдяки доступності і північноамериканській привабливості вистачає американських (в порядку спадання) Фордів, Шевролє, Понтіаків, Крайслерів, Бьюіків. Таких відсотків десь 9.
Відсотків десь так 5 - це німці. Серед німців виділяються шанувальники Волькс-Вагонів (Славік, привіт!) і трошки явних понтарів на БМВ (Лексик, привіт!). Явно відчувається прихильність до Міні. Мерседесів майже нема.
Ну і решта - це корейці (Хюндай, Кіа) і всякі малорозвинуті марки типу Псіон.
Стосовно якісного складу - так, вистачає джипів/траків, в тому числі пікапів. Але якщо брати по відсотковому складу, то мабуть їх таки менше ніж в Україні всяких джипів. Частенько трапляються вени/мінівени, а от універсалів значно менше ніж в європі. Сильно люксових машин також досить мало, хоча, підозрюю що влітку на дорогу вискочить немала кількість всяких роадстерів і кабріолетиків.
Основна маса - практичні, сіро-чорні автомобільчики середнього і величенького розміру для перевозки великої кількості спиногризів, розсаджених в безпечні дитячі крісла.
Ну так, кажись все. Треба намагатись писати менше, але частіше. Тільки важко це реалізувати, з відсутністю інета вдома.
По-перше, про дороги - те, що в Канаді не такі вже й хороші дороги, зрозуміло дуже швидко. Так, можливо вони не в такому аварійному стані як в Україні, але якщо порівнювати, то зараз весною вони в такому стані, як в Україні літом, після того, як вже всі весняні дірки полатані. Але є і щілини, і вибоїни, і напливи, і відчутні при проїзді каналізаційні люки. Не знаю, можливо до літа їх полатають і зарівняють, тоді буде краще.
Інша справа, що тут на дорогах введено деякі прикольні організаційні штуки, які, на мій погляд, дуже позитивно впливають на дорожній рух.
Наприклад, те, що в Україні називається "зелена стрілка направо" в Онтаріо по-замовчанню присутнє на кожному світлофорі. Тобто, за виключенням наявності забороняючого знаку, водій завжди може повернути направо на червоний сигнал світлофора, попередньо зупинившись і звичайно, пропустивши пішоходів та основний потік автомобілів.
Ще одна прикольна фішка - майже скрізь, де передбачається поворот ліворуч, дорожня розмітка реалізована таким чином, що ті, кому ліворуч перед самим перехрестям отримують свій окремий острівець для повороту наліво, а ті, кому прямо, безперешкодно проїзджають прямо. В Україні я вже давно бачив такі острівці на вузьких міжміських трасах, а тут вони і на міських дорогах. Більше того, на деяких світлофорах стоїть датчик, який визначає чи стоїть хтось на острівці для лівого повороту і тоді світлофор в певний момент включає ліву зелену стрілочку, щоб можна було повернути ліворуч не ризикуючи.
Що справило на мене дійсно позитивне враження - це їх хайвеї. Їх можна порівнювати з українськими автомагістралями і міськими проспектами, але насправді - це дещо інше. Хайвеї сполучують міста, але вони, також, вживлені і всередині міської траснпортної системи. Тобто, в загальному випадку, більш-менш довга поїздка всередині великого міста формулюється так - доїхати вуличками до хайвея №1, з хайвея №1 звернути на хайвей №8, потім покинути хайвей №8 на вуличку таку-то і доїхати до пункту призначення. Я бачив хайвеї, які мали від 2-х до 8-ми поліс в кожен бік. На хайвеях, які я вже бачив, дозволені швидкості коливаються між 80 та 100 км/год, але зазвичай потік іде із швидкістю, відповідно, 90-130 км/год. Що специфічно, на хайвеї буквально правилами заборонено рухатись занадто помаленьку без поважних на то причин. Звідси витікає особливість заходу та виходу з хайвея. Так само як і в Україні, присутній плавний поворот до траси і полоса розгону, але ні в якому разі не можна під"їхати до місця з"єднання із хайвеєм, дочекатись поки буде пропуск в трафіку і тоді потихеньку вичухкувати на трасу по правій полосі. В правій полосі автомобілі рухаютться так само щільно як і в інших полосах і практично із такою ж швидкістю як і в лівих полосах. Тому і рампа, і полоса розгону строго призначена для розгону, досягнення швидкості потоку і плавного з ним злиття. А за плавне і безпечне злиття законно відповідальний не тільки той хто вливається, а і той, хто їде по правій полосі. Тому при досягненні правильної швидкості можна легко влитись і ніхто тебе не буде підтискати чи перешкоджати заходу на полосу, а навпаки, якщо необхідно, пригальмують і запустять.
Приблизно по такому ж принципу організований і вихід з хайвея.
Чесно кажучи, коли ми орендували авто і мали їхати до Торонто по хайвеях - ці заходи і виходи мене більше всього лякали, але виконавши "трюк" пару-трійку разів я зрозумів, що нічого страшного в тому нема і по-достоїнству оцінив переваги.
І, звичайно, так як все(входи/виходи) відбувається на великих швидкостях, то на хайвеях намагаються проставити інформативні і упереджуючі знаки/таблички. Однак, мені в моїх подорожах однозначно допоміг GPS-навігатор, без нього я би накрутив би там "крюків" на зайву тисячу км :)
Стосовно того, що в Канаді в кожній сімї є автомобіль, а зазвичай і в кожного дорослого члена сім"ї - про це давно відомо і всі про це говорять. І справа навіть не в тому, що тут неможливо жити без авто, а більше в тому, що при місцевих доходах і цінах автомобіль - доступний товар і є нічим іншим, а просто засобом для пересування. При тому всьому громадський транспорт тут досить розвинений і ним можна досить ефективно користуватись, оскільки ходить він чітко по графіку і на сайті перевізника можна спланувати світ маршрут, просто завівши звідки і коли ти їдеш і куди тобі треба. Інша справа, що на загальному фоні людського добробуту і тяги до зручностей не мати автомобіль не прийнято. :)
Звичайно, коли ми орендували авто ми відразу відчули себе краще і зручніше. Однак навіть сам процес взяття в оренду далеко не простий для тих, хто ще не влився в стрункі ряди буржуїв. По-перше, ти мусиш мати кредитну картку для того, щоб з тобою взагалі мали справу. Ніякий кеш ні в якому вигляді вони навіть не хочуть бачити. По-друге, тобі треба мати страховку. Я точно не зрозумів в чому там фішка і яка саме має бути страховка, але таке враження, що якщо в тебе вже є своя машина, хороша кредитка і т.д., то ця страховка швидше за все в тебе вже також є. Якщо нема страховки - вони самі тебе страхують з розрахунку приблизно $20 на добу. При ціні рента середнього класу машини $30-$40 на добу, розмір страховки зовсім не радує. Особисто в мене ще були проблеми з правами. Мої права, якогось напівстарого зразку, заламіновані, а не пластикові, не викликали довіри в усіх орендних конторах і лише в одній, трохи покривившись, їх прийняли. На українських правах тут можна їздити протягом 60 днів від прибуття, далі треба отримувати їх права. З моменту отримання їх місцевих прав, твої міжнародні права перестають діяти. Причому в конторі мені сказали, що для того, щоб вони могли мені дати машину, мені треба мати місцеві права категорії G(full). Тобто, якщо вчора ти брав по своїх правах авто і все було гаразд, а сьогодні ти пішов здавати на права, отримав G1, а на здачу G2/G тобі призначили через місяць, то протягом місяця авто рентувати ти вже не можеш, навіть по своїх старих правах.
Про те, як я отримував права, напишу окремо. :)
Тепер про машину, яку ми брали.
Обидва рази нам дісталась та сама Toyota Yaris, 2009 року. По-перше, вона практично найдешевша для ренту і економічна по паливу. По-друге, саме такого класу авто я звик водити останні пару років. Перший раз ми взяли її в пятницю ввечері на всі вихідні. Вранці вона виглядала отак:
 |
| Джерело: Other |
Всі рази, коли ми їздили в Торонто, була дуже погана погода - мокрий сніг, ожеледиця, дощ. Однак в машині ця погода переживалась значно краще ніж би ми ходили пішки, а український водійський досвід робив подорожі відносно безпечними. А потім, коли ми здали машину на пункті, то нас ще й безкоштовно підвезли куди нам треба було. Тому на наступний раз вирішили взяти машину в оренду знов. :)
Наступного разу, вранці, коли я прибіг взяти авто, замовленої мною через інтернет машини малого класу не було і вони були готові дати мені взамін Короллу, по тій же ціні Яріса. На жаль, в той раз не спрацювала моя українська кредитка і мені взагалі довелось відкладати свої справи на наступний день. На наступний день, однако, моя кредитка також не спрацювала, але відкладати вже не було куди і довелось просити Владлена, щоб він взяв машину на свою кредитку, а мене прописав другим водієм. Неприємні моменти, скажу вам. :-/
Зате, нарешті, на третій день користування машиною, я знайшов під кермом кнопки для включення круїз-контроля і тоді по хайвеях стало взагалі приємно їздити. Тут, до речі, в звязку з поширеністю хайвеїв, круїз-контролі дуже поширені.
До речі, ще хочу розповісти про те, які машини тут їздять.
Переважна більшість автомобілів - японські марки. Я би сказав - 80%. Серед японців основна маса - Тойоти і Ніссани (Льоха, привіт). На третьму місці, мабуть, Хонди (Андрюха, привіт!). Також досить популярні Мазди. А от тих самих Мітсубіші - практично нема.
Завдяки доступності і північноамериканській привабливості вистачає американських (в порядку спадання) Фордів, Шевролє, Понтіаків, Крайслерів, Бьюіків. Таких відсотків десь 9.
Відсотків десь так 5 - це німці. Серед німців виділяються шанувальники Волькс-Вагонів (Славік, привіт!) і трошки явних понтарів на БМВ (Лексик, привіт!). Явно відчувається прихильність до Міні. Мерседесів майже нема.
Ну і решта - це корейці (Хюндай, Кіа) і всякі малорозвинуті марки типу Псіон.
Стосовно якісного складу - так, вистачає джипів/траків, в тому числі пікапів. Але якщо брати по відсотковому складу, то мабуть їх таки менше ніж в Україні всяких джипів. Частенько трапляються вени/мінівени, а от універсалів значно менше ніж в європі. Сильно люксових машин також досить мало, хоча, підозрюю що влітку на дорогу вискочить немала кількість всяких роадстерів і кабріолетиків.
Основна маса - практичні, сіро-чорні автомобільчики середнього і величенького розміру для перевозки великої кількості спиногризів, розсаджених в безпечні дитячі крісла.
Ну так, кажись все. Треба намагатись писати менше, але частіше. Тільки важко це реалізувати, з відсутністю інета вдома.
Хай живе інтернет!
Ура(!!!), сьогодні в нас з'явився інтернет!!!
Тепер можна днями не виходити з кімнати - шукати інформацію, розміщувати резюме, спілкуватись з людьми!
Є така популярна світова мережа кав'ярень - Starbucks. Я заходив туди лише один раз під час якоїсь із моїх закордонних і відпусток і був приємно вражений смакотою їх літніх напоїв з льодом.
За останні пару тижнів я в тому Страбаксі перепробував майже всі їх кави і чаї, я вже навіть думати про Старбакс не можу. Але доводилось щодня, а то і пару разів на день ідти до них з ноутбуком, перевіряти пошту, робити якусь роботу... Благо одна із цих кав'ярень була відносно недалеко від місця, де ми живемо. Я навіть сфоткав шлях, по якому я топав туди, вздовж безлюдної дороги:
Тепер можна днями не виходити з кімнати - шукати інформацію, розміщувати резюме, спілкуватись з людьми!
Є така популярна світова мережа кав'ярень - Starbucks. Я заходив туди лише один раз під час якоїсь із моїх закордонних і відпусток і був приємно вражений смакотою їх літніх напоїв з льодом.
За останні пару тижнів я в тому Страбаксі перепробував майже всі їх кави і чаї, я вже навіть думати про Старбакс не можу. Але доводилось щодня, а то і пару разів на день ідти до них з ноутбуком, перевіряти пошту, робити якусь роботу... Благо одна із цих кав'ярень була відносно недалеко від місця, де ми живемо. Я навіть сфоткав шлях, по якому я топав туди, вздовж безлюдної дороги:
 |
| Джерело: Other |
2011/03/14
Вікторія-парк
Скориставшись тим, що на вулиці сьогодні була пречудова сонячна погода ми по дорозі між різними справами заскочили в парк, який знаходиться в центрі Кітченера-Ватерлоо.
Нам порадили туди заїхати Танчик з Владленом, оскільки там досить окультурено і гарно навіть зимою. Ще Танчик казала взяти з собою якогось хліба, бо там можна класно погодувати чисельне птаство.
Про хліб ми, звичайно забули і тому після приходу в парк почали підкрадатись до стада качок та гусей, які тусувались біля річечки. Нам хотілось з ними сфоткатись. Яке ж було наше здивування, коли гуси і качки, завидівши нас, всім стадом рванули нам назустріч. Тут-то ми відчули себе жлобами, коли розчаровані "дармоїди", зрозумівши, що в нас нічого нема пожерти, розвернулись знов займатись своїми справами. Єдине, що нас виправдовувало, що там стояла табличка з проханням не годувати диких тварин. Точніше сказати табличку я не бачив, але я вірю, що вона десь там була :)
Ми трошки пройшлись по парку, насолодились сонцем і пішли назад, бо вже підходив час здавати орендоване авто.
Ще мені кинулась в очі одна дивина. Коли ми припаркувались на парковці біля парку, то я зупинився біля автомобіля, в якому сиділо двоє(хлопець та дівчина) і щось там їли. Причому я помітив, що їли досить грунтовно - в хлопця на колінах була величенька миска із супом. Ну, думаю, може їдуть десь далекою дорогою та призупинились поїсти. Коли ж ми повернулись, то поряд з нами стояла вже інша машина, там сиділа інша парочка і вони теж обідали... То був десь якраз обідній час і, наскільки я зрозумів, у них там є така фішка, поїхати на обід в парк і типу організувати собі "пікнік", споглядаючи природу чи що? Дивні аборигени :)
Повертаючись до гусей і всякої живності - звичайно і в Україні вистачає всякого такого, хоча і не в такій кількості. Бо тут дикі гуси прямо таки кругом, вони навіть в самому Торонто дуже вальяжно себе почувають, пара трійка гусей паслись прямо перед висотним будинком де ми з Натахою дивились квартиру. Більше проблема в тому, що людина швидко звикає до всього, особливо до хорошого. Інакше можна було би все життя просто насолоджуватися чимось, що тобі одного разу сподоболась. Я, наприклад, в свій день в Канаді, коли почув курликання гусей, то зачаровано задер голову і проводив поглядом пролітаюче стадо гусей, аж поки вони не зникли з поля видимості. А тепер вже майже не звертаю на них уваги. Крім того наближається весна і цих птахів стає все більше і більше. А чим ближче до літа, то обіцяють ще багато всякої живності.
Нам порадили туди заїхати Танчик з Владленом, оскільки там досить окультурено і гарно навіть зимою. Ще Танчик казала взяти з собою якогось хліба, бо там можна класно погодувати чисельне птаство.
 |
| Джерело: 20110307 Victoria Park Kitchener |
 |
| Джерело: 20110307 Victoria Park Kitchener |
Про хліб ми, звичайно забули і тому після приходу в парк почали підкрадатись до стада качок та гусей, які тусувались біля річечки. Нам хотілось з ними сфоткатись. Яке ж було наше здивування, коли гуси і качки, завидівши нас, всім стадом рванули нам назустріч. Тут-то ми відчули себе жлобами, коли розчаровані "дармоїди", зрозумівши, що в нас нічого нема пожерти, розвернулись знов займатись своїми справами. Єдине, що нас виправдовувало, що там стояла табличка з проханням не годувати диких тварин. Точніше сказати табличку я не бачив, але я вірю, що вона десь там була :)
 |
| Джерело: 20110307 Victoria Park Kitchener |
 |
| Джерело: 20110307 Victoria Park Kitchener |
Ми трошки пройшлись по парку, насолодились сонцем і пішли назад, бо вже підходив час здавати орендоване авто.
 |
| Джерело: 20110307 Victoria Park Kitchener |
Ще мені кинулась в очі одна дивина. Коли ми припаркувались на парковці біля парку, то я зупинився біля автомобіля, в якому сиділо двоє(хлопець та дівчина) і щось там їли. Причому я помітив, що їли досить грунтовно - в хлопця на колінах була величенька миска із супом. Ну, думаю, може їдуть десь далекою дорогою та призупинились поїсти. Коли ж ми повернулись, то поряд з нами стояла вже інша машина, там сиділа інша парочка і вони теж обідали... То був десь якраз обідній час і, наскільки я зрозумів, у них там є така фішка, поїхати на обід в парк і типу організувати собі "пікнік", споглядаючи природу чи що? Дивні аборигени :)
Повертаючись до гусей і всякої живності - звичайно і в Україні вистачає всякого такого, хоча і не в такій кількості. Бо тут дикі гуси прямо таки кругом, вони навіть в самому Торонто дуже вальяжно себе почувають, пара трійка гусей паслись прямо перед висотним будинком де ми з Натахою дивились квартиру. Більше проблема в тому, що людина швидко звикає до всього, особливо до хорошого. Інакше можна було би все життя просто насолоджуватися чимось, що тобі одного разу сподоболась. Я, наприклад, в свій день в Канаді, коли почув курликання гусей, то зачаровано задер голову і проводив поглядом пролітаюче стадо гусей, аж поки вони не зникли з поля видимості. А тепер вже майже не звертаю на них уваги. Крім того наближається весна і цих птахів стає все більше і більше. А чим ближче до літа, то обіцяють ще багато всякої живності.
2011/03/12
Експрес звіт
Для тих, хто чекає на хоч якусь інформацію від мене - звиняйте, в нас регулярно на кілька днів вимикають домащній телефон, він же і інтернет. Вкупі з тим, що в принципі дуже багато справ і нема часу - це відрубає мене від спілкування. Мені дуже щкода, бо практично зодня є що розповісти цікаве і т.д. Крім того, поки до цього доходять руки, то багато деталей вже забувається.
Я вирішив коротко і інформативно написати що в нас, а потім розпишу детальніше, з фотками і особистими враженнями.
Отже:
- В нас тут м'яка погода, температура від -3 до +3, але часто падає багато снігу;
- Ми рентували авто вже двічі і кілька разів їхдили в Торонто - шукали квартиру;
- квартиру ми знайшли і швидше за все будем там жити. Це маленька 1-бедрумна (двокімнатна) квартирка, за невеличку ціну і в хорошому районі - Хай Парк, поряд з метро Кілі (чи Кіл?);
- Нам дали вже картки з номерами соцстрахування і (о щастя!) кредитні картки. Кредитки тут - це величезний крок до того, щоб влитись в ряди буржуїв :)
- Найближчими планами хочем здавати на права, поки ми в селі;
Кажись все.
Писатиму по можливості! А ви, по можливості, читайте :)
Я вирішив коротко і інформативно написати що в нас, а потім розпишу детальніше, з фотками і особистими враженнями.
Отже:
- В нас тут м'яка погода, температура від -3 до +3, але часто падає багато снігу;
- Ми рентували авто вже двічі і кілька разів їхдили в Торонто - шукали квартиру;
- квартиру ми знайшли і швидше за все будем там жити. Це маленька 1-бедрумна (двокімнатна) квартирка, за невеличку ціну і в хорошому районі - Хай Парк, поряд з метро Кілі (чи Кіл?);
- Нам дали вже картки з номерами соцстрахування і (о щастя!) кредитні картки. Кредитки тут - це величезний крок до того, щоб влитись в ряди буржуїв :)
- Найближчими планами хочем здавати на права, поки ми в селі;
Кажись все.
Писатиму по можливості! А ви, по можливості, читайте :)
2011/03/08
Результативна п'ятничка. 1.
Як уже написала Танчик - добре жити в тихому новому райончику. Але "сюди не ходять потяги і не літають літаки", а коли десь будівельники коцнуть кабель телефонний, то інтернет не скоро відновлять :)
Така халепа нас трошки вибила з темпу, бо всю інформацію про вакансії на роботу, рентовані квартири, банківські рахунки і т.д. ми берем в інеті.
В цю п'ятницю ми з Натахою трошки з цього приводу кіпішнули і вирішили ідти в місто щось робити, завершувати якісь справи. Зокрема, було вирішено в суботу знов їхати до Торонто з чітким наміром пошукати квартиру дляренту оренди. ;)
По-перше, ми заскочили в банк і напхали на свій рахунок трошки грошей, щоб було що показуватилендлорду /суперінтенданту/ орендодавцю...
Потім ми "пораскинули мозгами" і вирішили, що раз дорога до Торонто на автобусі коштує 50 баксів, а рент машини на добу десь 40-50 баксів, то чи нерентанути... чорт... взяти нам напрокат автомобіль? А так як наявність свого авто зняла би з нас необхідність просити Владлена везти нас на автобусну зупинку з самого раня, а потім можна було би їздити і по Торонто на цій машині, а також не експлуатувати машину Григорія, який і так нам багато допомагає, то вагання були відкинуті і ми подались на Вібер стріт, яка в Кітченері-Ватерлоо вважається автомобільною вулицею - тут розміщені практично всі автомобільні салони і майстерні, і, відповідно, пункти прокату авто.
Так як ми тут пішоходи, то по дорозі ми побачили багато нового. Наприклад, забрели в відомий по Канаді магазин "Dollar Store", в нас це колись були магазини "Все по гривні". Я раніше не раз чув про такий магазин від імігрантів, які скуповують в них все перше необхідне для домівки/господарства. Але я не думав, що цей магазин може бути такого масштабу. І там таки дійсно все не дорожче 1 доллара, а дещо навіть дешевше. Звичайно не йде мова про те, що там якісь суперські якісні речі, але для тих, хто валандається по зйомних квартирах - там дійсно куча всього корисного.
Ми там нічого не купували, бо в нас поки що навіть орендованої квартири нема.
... і продовжили свій шлях до вулиці Вібер. Так як вулиці в Канаді майже всі дууууже довжелезні, то чалапати нам довелось дууууже багато, а враховуючи, що тим часом накрапав досить стабільний дощик і час вже був далеко за обідній, то сили наші були на межі... І тут ми побачили на іншому боці дороги якусь мегапривабливу гамбургерну кафешку і на рекламному щиті було намальовано купа хавки і ціна всього $1.89. Додавши ходу ми дійшли до світлофора, потім розвернулись і дійшли до цієї бургерної. Зблизька стало помітно, що внизу маленькими буквами приписано, що то ціна за кожен предмет з тієї купи їдла, але нас вже було важко зупинити. Всередині ми побачили типовий, традиційний "американський" інтер'єрчик і трошки типових грудоподібних відвідувачів. Але і це нас не зупинило і ми всього лиш за якихось 7 баксів купили салатик і маленький чізбургер по акції.
Чесно кажучи, після тієї трапези мій шлунок потім ще пігодини щось там бурчав використовуючи нецензурні слова.
Зрештою, ми добрели до кількох конторок, де здаються авто. Перша нас налякала ціною, друга налякала ціною на страховку, в третій не було машин економ-класу і ми, на той момент зовсім мокрі і безсилі, повернулись до другої конторки. Чесно кажучи, ми вже майже відмовились від ідеї ренту машинки, але потім ще згадали, що нам треба ж трошки потренуватись їздити перед тим як здавати іспит на канадські водійські права. Наташка довго торгувалась із хлопчиною-канадцем, розповідала про важку імігрантську долю і зрештою ми вибили авто за якусь уже зовсім мінімальну ціну, мало той хлопець сам за нас не доплачував. %)
Потім він швидко і професійно оформив нам документи і повів нас до вибраної нами Тойоти Яріс 2009 року. Після того як він, залишивши ключі в замку запалення відкрив перед нами дверку авто, мистояли з такими одурманеними і глупими виразами обличчя, що він раптом засумнівався і спитав - "Еее, ви взагалі знайомі з керуванням стандартним автомобілем?" Ми дружно закивали головами і він, озираючись, пішов до свого офісу. ;)
А ми забрались в машину і на стрьомі поїхали додому.
Нічого важкого в водінні по їх місту нема, але треба дуже строго притримуватись швидкісних режимів і слідкувати за знаками "Стоп".
Вже ввечері, ми вирішили, що раз ми маємо за гроші, то треба на ній побільше їздити. Тому ми почали освоювати навколишню територію, зокрема заскочили в "тряпочний" магазин недалеко від місця де ми живемо. Не знаю як кому, а мені ця картина нагадує кадри з мультика "Льодовиковий період", де білка попала в жолудевий рай:
Наступним разом я розповім про те, як ми їздили по північноамериканських хайвеях, вибирали квартиру в Торонто, ходили в китайськи супер-пупер-маркет і зустрічались із всякими хорошими людьми. :)
Така халепа нас трошки вибила з темпу, бо всю інформацію про вакансії на роботу, рентовані квартири, банківські рахунки і т.д. ми берем в інеті.
В цю п'ятницю ми з Натахою трошки з цього приводу кіпішнули і вирішили ідти в місто щось робити, завершувати якісь справи. Зокрема, було вирішено в суботу знов їхати до Торонто з чітким наміром пошукати квартиру для
По-перше, ми заскочили в банк і напхали на свій рахунок трошки грошей, щоб було що показувати
Потім ми "пораскинули мозгами" і вирішили, що раз дорога до Торонто на автобусі коштує 50 баксів, а рент машини на добу десь 40-50 баксів, то чи не
Так як ми тут пішоходи, то по дорозі ми побачили багато нового. Наприклад, забрели в відомий по Канаді магазин "Dollar Store", в нас це колись були магазини "Все по гривні". Я раніше не раз чув про такий магазин від імігрантів, які скуповують в них все перше необхідне для домівки/господарства. Але я не думав, що цей магазин може бути такого масштабу. І там таки дійсно все не дорожче 1 доллара, а дещо навіть дешевше. Звичайно не йде мова про те, що там якісь суперські якісні речі, але для тих, хто валандається по зйомних квартирах - там дійсно куча всього корисного.
 |
| Джерело: 20110304 Going out on Friday |
 |
| Джерело: 20110304 Going out on Friday |
 |
| Джерело: 20110304 Going out on Friday |
Ми там нічого не купували, бо в нас поки що навіть орендованої квартири нема.
... і продовжили свій шлях до вулиці Вібер. Так як вулиці в Канаді майже всі дууууже довжелезні, то чалапати нам довелось дууууже багато, а враховуючи, що тим часом накрапав досить стабільний дощик і час вже був далеко за обідній, то сили наші були на межі... І тут ми побачили на іншому боці дороги якусь мегапривабливу гамбургерну кафешку і на рекламному щиті було намальовано купа хавки і ціна всього $1.89. Додавши ходу ми дійшли до світлофора, потім розвернулись і дійшли до цієї бургерної. Зблизька стало помітно, що внизу маленькими буквами приписано, що то ціна за кожен предмет з тієї купи їдла, але нас вже було важко зупинити. Всередині ми побачили типовий, традиційний "американський" інтер'єрчик і трошки типових грудоподібних відвідувачів. Але і це нас не зупинило і ми всього лиш за якихось 7 баксів купили салатик і маленький чізбургер по акції.
 |
| Джерело: 20110304 Going out on Friday |
Чесно кажучи, після тієї трапези мій шлунок потім ще пігодини щось там бурчав використовуючи нецензурні слова.
Зрештою, ми добрели до кількох конторок, де здаються авто. Перша нас налякала ціною, друга налякала ціною на страховку, в третій не було машин економ-класу і ми, на той момент зовсім мокрі і безсилі, повернулись до другої конторки. Чесно кажучи, ми вже майже відмовились від ідеї ренту машинки, але потім ще згадали, що нам треба ж трошки потренуватись їздити перед тим як здавати іспит на канадські водійські права. Наташка довго торгувалась із хлопчиною-канадцем, розповідала про важку імігрантську долю і зрештою ми вибили авто за якусь уже зовсім мінімальну ціну, мало той хлопець сам за нас не доплачував. %)
Потім він швидко і професійно оформив нам документи і повів нас до вибраної нами Тойоти Яріс 2009 року. Після того як він, залишивши ключі в замку запалення відкрив перед нами дверку авто, мистояли з такими одурманеними і глупими виразами обличчя, що він раптом засумнівався і спитав - "Еее, ви взагалі знайомі з керуванням стандартним автомобілем?" Ми дружно закивали головами і він, озираючись, пішов до свого офісу. ;)
А ми забрались в машину і на стрьомі поїхали додому.
Нічого важкого в водінні по їх місту нема, але треба дуже строго притримуватись швидкісних режимів і слідкувати за знаками "Стоп".
Вже ввечері, ми вирішили, що раз ми маємо за гроші, то треба на ній побільше їздити. Тому ми почали освоювати навколишню територію, зокрема заскочили в "тряпочний" магазин недалеко від місця де ми живемо. Не знаю як кому, а мені ця картина нагадує кадри з мультика "Льодовиковий період", де білка попала в жолудевий рай:
 |
| Джерело: 20110304 Going out on Friday |
Наступним разом я розповім про те, як ми їздили по північноамериканських хайвеях, вибирали квартиру в Торонто, ходили в китайськи супер-пупер-маркет і зустрічались із всякими хорошими людьми. :)
2011/03/03
Перше інтервью на роботу
Сьогодні ходив на своє перше інтервью в Канаді.
Дуже корисна подія з точки зору того, щоб набратись досвіду проходження їх і розуміння, що від тебе хоче почути канадський роботодавець.
Я спілкувався з рекрутером, індусом, який сам по собі зацікавлений, щоб мене взяли на роботу. Тому по ходу інтервью він мені підказував деякі моменти, які треба буде врахувати при спілкуванні з самим роботодавцем.
Питання і теми досить дивні, однако. Таке враження, що тебе постійно хочуть вивести на чисту воду в плані того, що ти псих і будеш гавкати на шефа. :)
В цілому мені було і не дуже важко спілкуватись англійською. Всього лише пару разів перепитував, що він має на увазі :)
Всяких вакансій, в цілому, вистачає. Єдина проблемка, що це моя перша робота тут. Тому значно важче пробитись. Але, думаю, все буде гаразд - і друзі допомогають і сам я стараюсь не "оплошать". :)
Дуже корисна подія з точки зору того, щоб набратись досвіду проходження їх і розуміння, що від тебе хоче почути канадський роботодавець.
Я спілкувався з рекрутером, індусом, який сам по собі зацікавлений, щоб мене взяли на роботу. Тому по ходу інтервью він мені підказував деякі моменти, які треба буде врахувати при спілкуванні з самим роботодавцем.
Питання і теми досить дивні, однако. Таке враження, що тебе постійно хочуть вивести на чисту воду в плані того, що ти псих і будеш гавкати на шефа. :)
В цілому мені було і не дуже важко спілкуватись англійською. Всього лише пару разів перепитував, що він має на увазі :)
Всяких вакансій, в цілому, вистачає. Єдина проблемка, що це моя перша робота тут. Тому значно важче пробитись. Але, думаю, все буде гаразд - і друзі допомогають і сам я стараюсь не "оплошать". :)
Курси пошуку роботи
Ходили все в той же центр записуватись на курси пошуку роботи.
Вони пропонують так-звані семінари. Чотири чи п'ять. Там по черзі на кожному з уроків, можна визначитись на яку ти роботу тут можеш претендувати, далі тобі допомагають скласти резюме, розказують методи пошуку вакансій і, зрештою, організовують ніби як тестово-показове інтервью.
Загалом, тут новоприбульцям завжди допоможуть зорієнтуватись і т.д. Для нас з Натахою всі ці сервіси може не такі корисні, бо ми досить шустрі і інформаційнопідковані і без них, але я собі уявляю, що для багатьох ця допомога в центрах може бути просто необхідним заходом. Туди приїзджають багато якихось людей, які майже не знають мову і виглядають як біженці з африки. Як вони проходять сувору систему імміграційного відбору - для мене загадка. :)
Скориставшись тим, що зустріч була досить коротка і мені не встигли повністю заморочити голову, я трошки пофоткав Кітченер-Ватерлоо в центрі міста, щоб було уявлення що це таке. :)
Отакі там ходять люди :))
Отак воно все приблизно виглядає
Вони пропонують так-звані семінари. Чотири чи п'ять. Там по черзі на кожному з уроків, можна визначитись на яку ти роботу тут можеш претендувати, далі тобі допомагають скласти резюме, розказують методи пошуку вакансій і, зрештою, організовують ніби як тестово-показове інтервью.
Загалом, тут новоприбульцям завжди допоможуть зорієнтуватись і т.д. Для нас з Натахою всі ці сервіси може не такі корисні, бо ми досить шустрі і інформаційнопідковані і без них, але я собі уявляю, що для багатьох ця допомога в центрах може бути просто необхідним заходом. Туди приїзджають багато якихось людей, які майже не знають мову і виглядають як біженці з африки. Як вони проходять сувору систему імміграційного відбору - для мене загадка. :)
Скориставшись тим, що зустріч була досить коротка і мені не встигли повністю заморочити голову, я трошки пофоткав Кітченер-Ватерлоо в центрі міста, щоб було уявлення що це таке. :)
 |
| Джерело: 20110228 Kitchener |
Отакі там ходять люди :))
 |
| Джерело: 20110228 Kitchener |
Отак воно все приблизно виглядає
 |
| Джерело: 20110228 Kitchener |
Як ми їздили із села до Торонто :)
Не встигли ми ще і в Кітченері освоїтись, а нас вже потягнуло до Торонто. :)
Торонто - це не столиця Канади, як хтось може думав, але таки найбільше місто і адміністративний центр провінції Онтаріо. В самому місті живе чуть менше 3 млн. народу, але до міста вже приросло кілька міст-супутників, які мабуть також вже вважають себе Торонто, і разом з тим всім народу там десь 6 млн. Все це разом називається GTA (Great Toronto Area).
В Кітченері кожен має своє авто і може не одне, крім нас з Натахою і ще якоїсь частини студентів, які тут вчаться. Тому, для нашої поїздки в Торонто ми з самого ранечку відправились в студентське містечко де має кінцеву зупинку автобус. Насправді, то не єдиний автобус, який ходить між містами, але саме цей був для нас найзручніший. Всього лише за годину з 5 хвилинами він нас доставив до центральної площі Міссісаги. Міссісага - це одне з тих колишніх сіл чи міст, яке приросло до Торонто.
До речі, тут мені важко розібратись де село, а де місто ще й тому, що більшість будинків в спальних районах - приватні 1-2-поверхові будиночки. Причому в більш нових районах всі вони настільки схожі один на одного, що, як сказав водій нашого автобуса - "Таке враження, що їх просто штампують однією печаткою".
В Міссісазі нас зустрів Саньок із уже підготовленою програмою показу міста.
Для початку ми трошки проїхались автобусом до самого озера Онтаріо, на березі якого розміщене Торонто. Приозерний район, який ми побачили, виглядає досить елітно і багато. Хоча мені здалось що жити там вс-таки не настільки престижно, як в Києві біля Дніпра. Канадці ще жаліються, що з озера часто дує холодним вітром і сирістю.
Потім ми пересіли на внутрішньоміський двоповерховий потяг типу електрички. Поки ми в ньому їхали, то мали змогу побачити ще кілька районів Торонто, заодно примірялись в якому з них нам би було цікаво жити.
Зрештою ми прибули в центр міста, - даунтаун, і влились в потоки туристів і місцевих метрополітів, по дорозі розглядаючи дивА. Кому дива, а місцевим вже давно звичні краєвили і звичайні автобуси :)
Самий центр міста, з його висотками, автобусами і таксі, нагадав мені Нью-Йорк. Напевне тому, що в Нью-Йорку я ніколи не був, а тільки в кіно бачив. Хоча потім я зрозумів, що все таки навіть на Нью-Йорк це не схоже, бо вулички не односторонні і взагалі... :)
Панорамка (Соні ;) ):
Таким чином ми знову вийшли до озера, але вже в районі даунтауна.
Пройшлись по набережній і відправились в їх підземне місто (PATH). Це як наш київський метроград тільки в значно більших масштабах, підземною частиною можна подорожувати від одного хмарочоса до іншого. Кажуть, деякі зовсім ділові тіпочки місяцями не виходять на відкритий простір ні зимою ні літом - з квартири ліфтом спускаються під землю, там снідають-обідають, купують собі все необхідне і тудою ходять на роботу в якийсь із хмарочосів.
Ще в Торонто значно помітніше ніж в Кітченері помітна мультинаціональність. Багатенько китайців, індусів та арабів. На одній з площ був якийсь мітинг з приводу якоїсь арабської країни, хто шарить в прапорах, той скаже якої саме :)
Зробив пару фоток спеціально для Андрюхи - браві канадські полісмени на своїх залізних жеребцях. :)
Так як настала обідня пора, то ми заскочили в досить прикольний ресторанчик, який працює по принципу фіксованої оплати. Платиш ніби як 14 доларів і їсиш скільки влізе. При цьому якість і різноманітність кухні на досить високому рівні. По факту, однак, оплата виходить десь під 20 доларів, бо в рахунок включають 13% ненависного податку і 15% чайових. :)
Потім ми прокатнулись на торонтовському метро. Звичайне собі таке метро, нічого екстраординарного.
Вийшли в районі, який традиціно вважається українсько-польсько-європейстким - ХайПарк.
Тризубчик:
Не знаю, може мені це просто здалось, але крім кількох будівель і українських організацій тут таки дійсно більше білого населення, які по зовнішності потенційно можуть бути з наших країв.
Ще мені здалось, що паркуються тут більш якось по-українськи і частіше розвертаються через подвійну :)
Саньок показав нам де він живе - типу приватний будиночок біля самої дороги, який повністю здається під рент на чоттири сім'ї. На той час в мене вже не було сил фоткати все навколо, крім того Сашка нили нам по чуть скотчу, так що вірте на слово, що я там бачив. :)
В них лендлорд колишній українець із якимись клептоманськими замашками - стягує на бекярд всяке барахло з навколишніх смітників чи що? Відповідно в нас з Наталкою склалось негативне враження про житло, яке він пропонує і ми до нього не підем, хоч навіть в нього і відносно невисокі ціни і можна було домовитись про короткостроковий контракт.
Потім за нами заскочив на своєму авто комрад Григорій і відвіз показати район в якому живе він. Там місцина більш міська, багатоповерхові будинки, які теж, в основному повністю здаються поквартирно. В одній із таких однобедрумних (по нашому - двокімнатних) квартир, він і живе. Його квартирка справила на нас досить позитивне враження - простора, чистенька, в хорошому місці - десь 300м до метро. Мабуть будем шукати собі житло десь по сусідству - гуртом і батька легше бити :)
Ми попили чайку з арахісовим маслом(яке якось дивно липне до язика :) ) і нас люб'язно завезли на автобус, назад до нашого Кітченера-Ватерлоо. До цього часу погода вже сильно зіпсувалась, похолодало, валив мокруватий сніг, видимість була дуже обмежена. В результаті, навіть, водій нашого автобуса, очевидно вперше на цьому маршруті, заблукав вже в самому Ватерлоо і студенти із ЖПСами на мобілках підказували йому куди їхати :)
Трохи більше фоток тут:
торонто 2011
Торонто - це не столиця Канади, як хтось може думав, але таки найбільше місто і адміністративний центр провінції Онтаріо. В самому місті живе чуть менше 3 млн. народу, але до міста вже приросло кілька міст-супутників, які мабуть також вже вважають себе Торонто, і разом з тим всім народу там десь 6 млн. Все це разом називається GTA (Great Toronto Area).
В Кітченері кожен має своє авто і може не одне, крім нас з Натахою і ще якоїсь частини студентів, які тут вчаться. Тому, для нашої поїздки в Торонто ми з самого ранечку відправились в студентське містечко де має кінцеву зупинку автобус. Насправді, то не єдиний автобус, який ходить між містами, але саме цей був для нас найзручніший. Всього лише за годину з 5 хвилинами він нас доставив до центральної площі Міссісаги. Міссісага - це одне з тих колишніх сіл чи міст, яке приросло до Торонто.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
До речі, тут мені важко розібратись де село, а де місто ще й тому, що більшість будинків в спальних районах - приватні 1-2-поверхові будиночки. Причому в більш нових районах всі вони настільки схожі один на одного, що, як сказав водій нашого автобуса - "Таке враження, що їх просто штампують однією печаткою".
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
В Міссісазі нас зустрів Саньок із уже підготовленою програмою показу міста.
Для початку ми трошки проїхались автобусом до самого озера Онтаріо, на березі якого розміщене Торонто. Приозерний район, який ми побачили, виглядає досить елітно і багато. Хоча мені здалось що жити там вс-таки не настільки престижно, як в Києві біля Дніпра. Канадці ще жаліються, що з озера часто дує холодним вітром і сирістю.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Потім ми пересіли на внутрішньоміський двоповерховий потяг типу електрички. Поки ми в ньому їхали, то мали змогу побачити ще кілька районів Торонто, заодно примірялись в якому з них нам би було цікаво жити.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Зрештою ми прибули в центр міста, - даунтаун, і влились в потоки туристів і місцевих метрополітів, по дорозі розглядаючи дивА. Кому дива, а місцевим вже давно звичні краєвили і звичайні автобуси :)
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Самий центр міста, з його висотками, автобусами і таксі, нагадав мені Нью-Йорк. Напевне тому, що в Нью-Йорку я ніколи не був, а тільки в кіно бачив. Хоча потім я зрозумів, що все таки навіть на Нью-Йорк це не схоже, бо вулички не односторонні і взагалі... :)
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Панорамка (Соні ;) ):
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Таким чином ми знову вийшли до озера, але вже в районі даунтауна.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Пройшлись по набережній і відправились в їх підземне місто (PATH). Це як наш київський метроград тільки в значно більших масштабах, підземною частиною можна подорожувати від одного хмарочоса до іншого. Кажуть, деякі зовсім ділові тіпочки місяцями не виходять на відкритий простір ні зимою ні літом - з квартири ліфтом спускаються під землю, там снідають-обідають, купують собі все необхідне і тудою ходять на роботу в якийсь із хмарочосів.
Ще в Торонто значно помітніше ніж в Кітченері помітна мультинаціональність. Багатенько китайців, індусів та арабів. На одній з площ був якийсь мітинг з приводу якоїсь арабської країни, хто шарить в прапорах, той скаже якої саме :)
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Зробив пару фоток спеціально для Андрюхи - браві канадські полісмени на своїх залізних жеребцях. :)
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Так як настала обідня пора, то ми заскочили в досить прикольний ресторанчик, який працює по принципу фіксованої оплати. Платиш ніби як 14 доларів і їсиш скільки влізе. При цьому якість і різноманітність кухні на досить високому рівні. По факту, однак, оплата виходить десь під 20 доларів, бо в рахунок включають 13% ненависного податку і 15% чайових. :)
Потім ми прокатнулись на торонтовському метро. Звичайне собі таке метро, нічого екстраординарного.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Вийшли в районі, який традиціно вважається українсько-польсько-європейстким - ХайПарк.
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Тризубчик:
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Не знаю, може мені це просто здалось, але крім кількох будівель і українських організацій тут таки дійсно більше білого населення, які по зовнішності потенційно можуть бути з наших країв.
Ще мені здалось, що паркуються тут більш якось по-українськи і частіше розвертаються через подвійну :)
Саньок показав нам де він живе - типу приватний будиночок біля самої дороги, який повністю здається під рент на чоттири сім'ї. На той час в мене вже не було сил фоткати все навколо, крім того Сашка нили нам по чуть скотчу, так що вірте на слово, що я там бачив. :)
В них лендлорд колишній українець із якимись клептоманськими замашками - стягує на бекярд всяке барахло з навколишніх смітників чи що? Відповідно в нас з Наталкою склалось негативне враження про житло, яке він пропонує і ми до нього не підем, хоч навіть в нього і відносно невисокі ціни і можна було домовитись про короткостроковий контракт.
Потім за нами заскочив на своєму авто комрад Григорій і відвіз показати район в якому живе він. Там місцина більш міська, багатоповерхові будинки, які теж, в основному повністю здаються поквартирно. В одній із таких однобедрумних (по нашому - двокімнатних) квартир, він і живе. Його квартирка справила на нас досить позитивне враження - простора, чистенька, в хорошому місці - десь 300м до метро. Мабуть будем шукати собі житло десь по сусідству - гуртом і батька легше бити :)
 |
| Джерело: 20110226 Toronto |
Ми попили чайку з арахісовим маслом(яке якось дивно липне до язика :) ) і нас люб'язно завезли на автобус, назад до нашого Кітченера-Ватерлоо. До цього часу погода вже сильно зіпсувалась, похолодало, валив мокруватий сніг, видимість була дуже обмежена. В результаті, навіть, водій нашого автобуса, очевидно вперше на цьому маршруті, заблукав вже в самому Ватерлоо і студенти із ЖПСами на мобілках підказували йому куди їхати :)
Трохи більше фоток тут:
торонто 2011
Підписатися на:
Дописи (Atom)