2011/02/27

Мобільний зв'язок

Станом на п'ятницю в мене назріла досить нагальна потреба у власному мобільному телефоні/номері.
На форумах і від друзів я вже давно чув, що з мобільними тут в Канаді далеко не так все прозоро і дешево, як на Україні.
Стосовно цін, то, наскільки я зрозумів, за останній рік цінипомітно покращились завдяки деяким операторам, які почали потихеньку демпінгувати. Але ціни все ще досить на високому рівні, порівняно з Україною.
Крім того, тарифікуються як вхідні, так і вихідні дзвінки. Такі послуги як автовизначення номера, можливість конференції і т.д. розглядаються як додаткові опції.
Ще одна хитрість - це те, що навіть якщо ти купуєш номер в якогось оператора, то отримуєш не загальний код(як, наприклад, 050 у МТС по всій Україні), а регіональний. Тобто в моєму номері, придбанному в Ватерлоо, закладений територіальний код Ватерлоо. Дзвінки із інших територіальних кодів тарифікуються, як "дальні". Знов-таки, якщо я переїду до Торонто, то швидше за все мені доведеться або поміняти номер, або принаймні перереєструватись на Торонтівський район.

Враховуючи всі ці хитрощі народ зазвичай підключається на контрактне обслуговування на безлімітні пакети, які коштують в середньому $25-$45.

Я, поки що, вирішив взяти пакет типу українського "препейду" у оператора FIDO. Це вважається ніби як молодіжний оператор, як в Україні "Джинс". В мене є місячна абонплата $10.75 і далі всі мої дзвінки, вхідні і вихідні, коштують $0.1 Коли я вже знатиму де я житиму, матиму банківський рахунок і т.д., то також, напевне, підключусь на якийсь безлімітний контракт.

Англійська мова

В четвер ми ходили YMCA на тестування англійської.
Звичайно тести там досить суб'єктивні. Особисто мені здалось, що вони занадто поблажливо ставляться до граматичних помилок(в мене їх море), а більше звертають уваги на загальну орієнтацію в мові, вокабуляр, вміння зв'язно висловити свою думку і відповісти на запитання.

Як би там не було, але ми обидвоє з Наташкою здали їх тести на оцінки, які перевищують рівень їх груп навчання. Таким чином вони сказали, що нам можна підти в класи підготовки до здачі міжнародних англійських іспитів IELTS\TOEFL, але основна їх порада була в тому, що ми можемо не дуже заморочуватись і ми готові до пошуку роботи, або навчання в університеті.
В кінці наш менеджер сказала фразу від якої я запишався, хоча, підозрюю, - це просто одна з її заохочувальних заготовок. Вона сказала щось приблизно таке: "Була дуже рада з Вами познайомитись і я рада, що ви із своїм рівнем - це один з тих випадків, коли Канада потребує ваших талантів..." :)

2011/02/25

Перший день в Канаді

Завдяки різниці часу між нашими часовими поясами (-7 годин), в перший день я прокинувся близько 4-х ранку. Озирнувся, згадав де я, що я і зрозумів, що для свого ж блага треба бігом заснути. Для цьго я відкрив на своєму смартфоні книжечку англійською мовою і за 15 хвилин вже спав як дитина.
Прокинувся, коли на вулиці вже було світло і сонячно, близько 8 ранку. Знов згадав де я і що я, відразу підскочив до вікна. По дорозі, повз будинку, проїзджав типовий північноамериканський пікапчик. Мда, це таки Канада. :) Вже коли я хотів відійти від вікна почув гусячі крики і побачив, як над селом, зовсім низенько, пролетіло стадо тих самих канадських гусей.
Наші друзі живуть в відносно невеликому містечку Waterloo, та ще й в новому "спальному районі", тому те, що я побачив за вікном інакше ніж селом і не назвеш:

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Після того почалось наше канадське життя.
Я прошвирнувся по вейб-сайтах, знайшов точки, куди нам необхідно зайти для замовлення необхідних документів і таким чином приблизний план на день був готовий.
Ми легенько поснідали і побрели на автобусну зупинку. На щастя, день видався сонячний і не холодний. Ми з Наташкою були чи не єдині, хто йшов по вуличках пішки. Попалась ще якась мамаша з коляскою і пару підлітків. Квиток в автобусі коштує $2.50 на одного чоловіка, але по тому квитку можна пересідати на інші автобуси протягом 90 хвилин. Хвилин за 15-20 ми доїхали до центру міста, на вулицю King Street (по нашому це вулиця Леніна). Далі ми транспортом не користувались а побрели по навігатору до Service Canada Centre. Протягом цієї 2-кілометрової подорожі ми великими очима роздивлялись все навколо. Загалом кажучи, навіть по центру міста мало будинків вищих ніж двоповерхові. Вулички складаються з невеличких, близько один до одного розташованих, приватних будиночків. Незважаючи на те, що всі вони досить одноманітні, затиснуті рамками будівельних стандартів, але все-таки кожен з них чимось індивідуальний. Завдяки оздобленню гарною цеглою та деревом більшість будинків виглядають якось іграшково, хоч бери і знімай кіно про хоббітів. Я ніс з собою фотоапарат, але чомусь не хотілось його діставати, бо тоді довелось би фоткати просто все підряд. Тому я весь час відкладав фотосесію і в результаті фоток взагалі не зробив. :(

В цьому Service Canada Centre ми практично відразу потрапили до за стіл до менеджера і вона почала нам оформляти цей архіважливий документ - Social Insurance Number (SIN). Хвилин 10-15 і номери вже були в нас, але лише в вигляді паперового документа. Картки мають прийти за 10-15 днів. Ще нам пояснили, що ми повинні тримати ці номери в досить соворому секреті, оскільки зловмисники можуть досить сильно нашкодити нам, просто знаючи номер.

Потім ми пішли в "YMCA of Kitchener-Waterloo - Cross Cultural and Immigrant Services". Це якась така організація, яка сильно чи повністю дотується державою і яка призначена для того, щоб допомогти новоприбувшим в адаптації. Ця організація тут не єдина їх є кілька різних і вони мені видаються як якимись мережевими агенціями.
Там нас перш за все цікавили курси англійської мови для мене і французької для Натахи. В результаті виявилось, що французька мова таки на цих територіях практично не підтримується і не викоритовується. Зате нас обох записали на тестування нашого рівня англійської, щоб надалі ми розуміли як і де нам треба цей рівень підтягувати. Наталка не хотіла навіть тестуватись, але їй сказали, що результати тесту можуть в деяких місцях слугувати як офоіційним підтвердженням знання мови і вона погодилась.
Ще нам призначили ніби як особистого менеджера, тайванця Ентоні, якому ми можемо дзвонити чи писати з будь-якими запитаннями в будь-який час. Він же розповів нам що саме нам необхідно зробити найближчим часом.
Після того першим нашим запитанням до нього було - де тут недалеко можна смачно пообідати. Він нас направив в суші-бар. :)
Той суші-бар виявився з тих, де платиш фіксовану суму і їсиш скільки влізе. В нас влізло чимало, але ми дарма переживали за свою нескромність - канадці на сусідніх столиках замовляли не менше. Наташка оцінила суші як досить непогані, а потім заявила, що найближчим часом суші вже бачити зможе. :)

По дорозі додому ми зайшли в супермарке, закупитись деякими необхідними штуками і поживними речовинами. Ох і тяжко ж було нам... Але розповідь про їх ціни, продукти і купівельно-продавальні повадки - це тема для цілої окремої статті.

Наостанок, коли ми добирались додому вже в темноті, ми трошки заблудились серед тих їх вуличок, потім Наталка ще посковзнулась і сильно впала, вдарилась коліном - дуже переживав, що там щось серйозне, але, слава Богу, вона в мене міцненька, молодець, все обійшлось великим синяком.

Після тих всіх пригод і прогулянок по свіжому повітрю, ми ледве добрались до ліжка і заснули аж до ранку - обоє такі рожевощокі, як сільські діти. :)

2011/02/24

Як ми добирались

Нарешті можна в своєму кандському щоденнику не всяку фігню про артефакти писати, а описувати реальні канадські події.
Отже, нарешті настав той день, на який в нас були куплені квитки. Напердодні відльоту а нас було пару-трійка скажених днів, присвячених зборам і закриттю останніх важливих справ. Незважаючи на те, що я намагався все задалегідь спланувати і підготувати - життя і реальна обстановка вносить свої корективи, тому деякі процеси все-таки пішли не зовсім правильно, деякі дрібні пунктики були все-таки забуті і т.д. Але, слава Богу, ні про які важливі речі не йдеться.

До аеропорта, як нам і радили, наші батьки не поїхали, а підвезли нас із комфортаом і припіднесеним настроєм наші загартовані в боях друзі (Андрюха, Колян, Льоха - велике Вам дякую!). Ми з Натахою були трохи вимотані і на нервах, але вони не давали нам похнюпитись і зробили все щоб ми нарешті без шуму і пилу покинули територію України :)

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Починаючи із самого прийому багажа ми весь час очікували якихось неприємностей - чи то сумки заважать занадто багато, чи то почнуть чіплятись до наших віз, чи то щось в торбах знайдуть таке, щоне можна брати в літак. Але, знов-таки, все пройшло напрочуд гладенько. Бориспільскі співробітники аеропорту вели себе дуже коректно, посміхались і зайвих запитань не задавали. Виникла невелика заминка коли в моєму рюкзачку в ботинку знайшли величеньку пляшку якоїсь наталкиної косметики (просто при останніх пакуваннях я перекинув дещо з чемодана в ручну поклажу, а про заховану в ботинок пляшечку забув), але і тут виявилось що та пляшка не така "небезпечна" і в нас її не забрали :)

Джерело: Stup in Canada

Зрештою, наперекір нашим побоюванням про западло, виявилось, що нам якимось чином дістались місця в бізнес класі і ми взагалі почувались мегакомфортно. Сидіння в цьому відділенні стоять по 2шт., а відстань мі рядами величезна - близько метра. Завдяки такій відстані сидіння підвищеного комфорту можна розкласти в практично горизонтальне положення, під ногами є також підставка, що піднімається... Одним словом 10-годинний переліт в нас пройшов дуже легко. Ми встигли і поспати і почитати і підготувати непотрібний, як потім виявилось, список наших речей. Єдиною нвеличкою проблемою, була сім'я хасидів, що базувались на сусідніх сидіннях і там було 9 енергічних, непосидючих, веселих діток. :)
Сам політ, з точки зору літака, також пройшов без жодник проблем і ми прибли в аеропорт призначення на 20 хвилин раніше.

Джерело: Stup in Canada

В самому аеропорту нас, на одному з поворотів, відправили, як іммігрантів, в інший бік від решти пасажирів і ми приготувались до довгої і виснажливої процедури. Але і тут нас чекало дещо інше - виявилось, що черги в іміграційному відділі не було зовсім, офіцер-жінка задала нам кілька формальних запитань, попросила розписатись в трьох місцях і відправила на отримання пачки брошурок з даними для ньюкамерів. Однак, якраз із цим офіцером таки виникла невеличка проблемка. За порадою попередників, ми спробували аргументовано її попросити, щоб вона викреслила наші "second name" з форми, але вона виявила повне нерозуміння, чому цеповинно робитись. Більше того, заявила, що навіть при її бажанні вона не має анінайменшого права вносити поправки в наші імена. Отака фігня... Враховуючи, що при заповненні полів наші "по-батькові" просто не влізли по розміру в їх поля, то в мене вийшло недолуге Dmytrovy, а в Наталки - Ivaniv.

Після отримання сумки з брошурками ми потрапили в зал отримання багажу, де я з гордістю використав ті самі 2 доллара, і вже з тачкою пішов ловити наш багаж.
Весь процес зайняв хвилин 50.
В аеропорту був безкоштовний Wi-Fi і нам вдалось з мобілок відправити перші коротки звістки на Україну про наше успішне прибуття.

У вестибюлі нас, ошарашених, зустрів мій старовинний товариш Саньок, привітав нас пресловутим "Welcome to Canada!", заспокоїв нас і пригостив кавою. А тим часом інший старий знайомий вже їхав за нами, щоб забрати нас, все ще ошарашених, разом із пожитками додому. А ще один, нехай не старовинний, але від того не менше товариш, в цей час був напоготові "на підстраховці", готовий підсобити, якщо наші пожитки не влізуть в одне авто. Ех, великий Вам, друзі, уклін за забезпечення такого безпроблемного і м'якого прибуття на канадщину! :)

Джерело: Stup in Canada

Старенька Королла, однак, здивувала тим, що наші 4-ри баула-бегемота(+ кілька дрібних сумок), таки сукупно туди помістились і Владлен з вітерцем провіз нас до нашого тимчасового пункту призначення - до себе в гості. До речі, чесно кажучи, ця поїздочка дещо змінила мої уявлення про дотримання правил ДР в Канаді. Народ шпарить по хайвею 120, а то і 140 при дозволених 100, місцями лихачать і т.д. Але це такі перші враження про цей аспект. Як там все насправді в плані правил дорожнього руху я точніше знатиму з часом і, сподіваюсь, не забуду присвятити цьому пару абзаців.

А на черзі в мене опис мого першого дня в Канаді і, повірте, вражень настільки багато, що описати це якісно майже неможливо. :)

2011/02/18

Підготовка до подорожі: Артефакти №3

Скільки разів, купуючи заморську техніку, погано пристосовану до українських обставин, нам доводилось стикатись із незручностями використання перехідників для мережевих вилок. Перехідники з євро-вилок на радянські розетки були дуже популярні, але це питання з часом закрилось тим, що в приміщеннях все частіше почали ставити євро-розетки. А от біда з перехідниками з американських плоских вилок на євро і досі іноді дошкуляє.

Але у канадських імігрантів інші проблеми - якщо деякі малогабаритні прилади, якто зарядки до телефонів, і можуть використовувати північноамериканські 110В, то вилки точно не підійдуть.
Тому я пропоную заздалегідь прикупити пару-трійку таких і взяти із собою.
Безумовно, в імігрантській Канаді Ви знайдете такий перехідник в магазинах, але ж може Вам буде необхідно підзарядити мобілку чи підключити ноутбук в перші ж години прибуття. Тоді зовсім не хочеться бігти кудись і шукати барахолку з такими дрібницями:

Джерело: 20110215 Canada artefact

2011/02/17

Підготовка до подорожі: Артефакти №2

В продовження опису необхідних і просто корисних речей, які (можливо) знадобляться Вам для подорожі, і які я назвав Артефактами, представляю Вам артефакт №2 - 2-х доларова канадська монета. :)

Підозрюю, що в аеропорт Канади Ви прибудете з чималеньким багажем і для того, щоб переміщати цей багаж Вам знадобиться тачка. А тачку можна отримати опустивши в проріз саме таку монетку.

Зазвичай, знаючі емігранти роздобувають в літаку, виклянчують у випадкових знайомих. :)
Мені пощасливилосьь роздобути його раніше і майже без виклянчування. Залишилось, тепер, не забути його взяти з собою.
А виглядає це щастя отак:

Джерело: 20110215 Canada artefact

Джерело: 20110215 Canada artefact

2011/02/15

Підготовка до подорожі: Артефакти

Правильно зібратись навіть на тижневий відпочинок до Туреччини - це вже непроста задача. А в такій штуці як еміграція правильно зібрати всі свої потрібні пожитки, правильно викинути непотрібні і придбати те, що буде необхідно - це взагалі архіважлива і складна справа.
На щастя нам в цьому допомагають порадами ті, хто пройшли цей шлях.
Таким чином формується список АРТЕФАКТІВ, які допоможуть правильно подолати перешкоди.
От Вам, до прикладу, артефакт №1: практичні і місткі сумки для перевозу багажу.
Що тут треба враховувати? По-перше, норми перевезення багажу в авіакомпанії.
Я користуюсь "АероСвіт" тому читаю на їх сайті норми перевезення, які кажуть (в контексті трансатлантичних перельотів для економ класу) - "Размеры одного места не более 158 см (62 дюйма), общие размеры багажа не более 273 см" а стандартний пасажир може зайняти 2 багажних місця по 23кг кожне (допустимо максимум +3кг).
Для себе ми обрали сумки-баули української фірми Derby - Сумка-баул.
Її розміри - (ШхВхГ): 85х42х34см, що по просторових параметрах задовольняє вимоги авіакомпанії і при цьому сумка дійсно містка, міцна і практична. Думаю, не знайдеться такої штуки, яку би Ви туди не запихнули. Хіба що Ви везете з собою свої улюблені лижі. Крім того, ці сумки самі по собі майже нічого не важать. Бо, наприклад, в нас є досить місткий чемодан, такий що на колесиках, то він сам по собі важить 4.5-5кг (я сам спеціально зважив).
А для того, щоб Вам було зрозуміло якого вона розміру ось Вам фотка із зрозумілою кожному пропорцією:
Джерело: 20110215 Canada artefact

Джерело: 20110215 Canada artefact

Далі будуть ще артефакти, а також їх застосування.... :)

2011/02/14

Гуд бай, офіс!

В цю п'ятницю був "ніби як останній" мій робочий день в офісі.
Ця остання моя робота була досить визначною для мене.
По-перше, я пропрацював там 6 років та 7 місяців. Це найдовший термін мого безперервного перебування у одного і того ж роботодавця.
По-друге, саме цей період містив найбільше змін в моєму житті. Як більш дрібних - типу придбання першого авто і т.п. так і всяких більш крупних - типу рішення поїхати в Канаду.

Коротше, мабуть як і всі, хто по-хорошому іде з роботи, я в пятницю виставлявся з найближчим колективом. Нам було так весело, що за весь вечір було зроблено лише дві фотки і то робились вони підряд. І то їх дві, завдяки веселому Лексику. Чому, зараз зрозумієте :)

Фотка номер раз:
Джерело: 20110211 Retired

Фотка номер два:
Джерело: 20110211 Retired

Звільняючись з роботи я зрозумів, що все-таки співробітники, найближчі колеги - це дуже спеціальні люди, яких бачиш/контактуєш принаймні 8 годин кожного робочого дня, а це дуже величезна частка в житті, враховуючи що ще годин 8 вилітає на сон, пара годин на дорогу, то виходить це більш ніж половина добового активного часу.
Коротше, дякую всім, хто формував незабутню робочу атмосферу, хто допомагав і заважав, хто давав хороші поради і підштовхував на нерозважливі вчинки. ;)

П.С. А ще вони мені подарували "жирнючий", "командирський" годинник на прощання! Окремо дякую! :)

2011/02/05

Підготовка до упаковки

Сьогодні пішли в "Епіцентр" і купили деякі речі, які будуть потрібні при переїзді.
По-перше, купили мішків для вакумної упаковки речей. В основному це спеціальні міцні мішки для сміття, - як кажуть люди, які користувались такою "сміттєвою" упаковкою - ці мішки ідеально підходять і при цьому значно дешевші ніж спеціалізовані мішки для вакуумної упаковки. Звичайно, ми не втримались і таки взяли пару-трійку спеціальних мішків.
Ціни для порівняння - 10(+1 бонусний) сміттєвих надміцних мішків на 240 літрів (90х130см) коштують 25-35 грн. А 3 спеціальних мішка розміром 40х60см коштують десь 22 грн.
Що з цими всіма мішками вийшло і чи таки дійсно не варто купувати спеціаьні - напишу пізніше, після реальних випробувань.

По-друге, ми купили великий моток скотчу і рулон упаковочної плівки - приблизно такої, яку використовують упаковщики в аеропорту "Бориспіль". Упаковка однієї сумки в аеропорту коштує 20 грн, а ми за 43 грн взяли 156м цієї плівки. Думаю така штука може бути корисною, з точки зору економії, не тільки емігрантам, а взагалі тим, хто іноді подорожує аерофлотом. Це, звичайно в тих випадках, якщо Ви заморочуєтесь на чистоту і красоту свої валіз... :)

2011/02/03

Social meeting

Днями я мав нагоду стати учасником важливої для мене події.
Ну, не можна сказати, що ця подія мала якісь важливі для мене наслідки чи що я зробив якісь дуже важливі висновки, але все-таки підсвідомо я надаю цьому досить велике значення.
Справа в тому, що приблизно раз на два тижні в канадському посольстві відбувається так званий Social Meeting. Туди приходять канадці, що живуть в Києві, а також американці, а ще британці і інші іноземці, яким приємно провести час в оточенні англомовних буржуїв, як вони самі. Іноземці туди можуть потрапити по паспортній ознаці, українцям же вільний вхід закрито, але хтось із гостей-іноземців може привести із собою не більше одного українця. За моїми спостереженнями українців на тій зустрічі було відсотків 10% і, думаю, нікому не дивно, що в основному то українки :)
Ще цікавий факт - чому туди ходять не тільки канадці, але й британці, мериканці і т.д.? А тому що, наскільки мені відомо, жодне інше посольство не влаштовує в себе таких мітингів. Лише канадське гостинно розчиняє свої двері ;)

Перше, що кидається в очі на таких мітингах - це діти. Чому? По-перше вони самі не намагаються десь відсторонитись, а сміливо приймають участь у тому броунівському русі, яки з себе предсатвляє мітинг. По-друге, їх ніхто і не намагається відсторонити від двіжняка, рівно як і приструнчити, щоб вони не смітили там своїми обгортками з під чіпсів, не репетували на півзали і т.д. Отаке виховання... :)

Ми поспікали з кількома представниками англомовного світу, в тому числі з харизматичною канадкою, яка продавала квиточки-талони, якими потім розраховуватись в барі. Прикололо те, що коли вони взнавали про те, щоми спочатку зібрались їхати до наших друзів у Кітченер-Ватерлоо, то якось чуть не хіхікали, бо вважають його селом затурканим. Хоча, з іншого боку, червоною лінією в розмові відчувається, що Торонто, в свою чергу, вважається попсовим імігрантським містом з велиичесзною кількістю представників близького і далекого сходу та Індокитаю...

Ну, от, в принципі і все. Для себе зробив висновок, що навряд чи захочу ще колись сходити на той сошиал-мітинг, навіть якщо матиму пропускний документ. Хоча, хто знає як зміняться мої приорітети по мірі засвоєння англійської мови ;)