Із рубрики "Коротко про найважливіше"

 Останні два тижні тут маю дуже насичені всякими невідкладними справами. Настільки, що навіть не вистачає часу на одну із улюблених справ - блоговодство :)

Так що кому не пишу, не дзвоню, не заходжу в гості - звиняйте...

Втім, мушу коротко розповісти що ми маємо.

Знайомство з Грецією

 Тут в Торонто, а судячи по інформаційних слухах, то і у всій Канаді, в другій половині літа проходить якась неймовірна кількість різноманітних фестивалів. Можливо, вони проходили і раніше, але в другій половині літа вони мені якось особливо часто трапляться на очі.
 Більшість із них, я, звичайно, пропустив, як наприклад, Каррібану, основне дійство якої - парад в яскравих костюмах їх пір'я, проходило десь дві суботи назад, а я взагалі був на роботі.
 А от на минулих вихідних, був фестиваль грецької культури, а особливо грецької кухні і ми з Наталкою під приводом "миніколинікудинеходимвзагалініразу" туди поїхали. Проходив він, звичайно, в грецькому районі Торонто, основна вулиця якого називається Денфорт і офіційно дійство називалось "Смак Денфорта"... і ще додавалось - за підтримки "Безсмертних" (від творців фільму "300")... бойові сцени  і щось таке... власне я на ці батальні сцени більше всього і повівся :)

А що там було? Читайте далі :)

Про складнощі роботи на дому

 Якщо може хтось не пробував працювати вдома, то краще не беріться. Я маю на увазі робити якусь роботу, яку зазвичай люди роблять в офісах і кабінетах. Не беріть ту роботу додому на вихідні. І не вірте байкам, які вам може розповідають - "ой, як класно працювати з дому - хочеш попрацював, хочеш попив чайку, на диванчику посидів і т.д."... Вся фігня в тому, що в основному хочеться пити чайок і сидіти на диванчику, а то і прилягти кимарнути. :)

  Друга по черзі, але явно не по важливості, запара в тому, що твої домашні зовсім не сприймають тебе серйозно працюючим. Раз ти вдома значить можеш за хлібчиком зганяти, значить з тобою можна потриндіти на всякі теми і взагалі вважається, що ти не зайнятий. Потім хтось подзвонить потриндіти, хтось напише в аську... Додай до купи своє внутрішнє відчуття, описане в попередньому абзаці і разом вже складається картина небоєздатного працівника.

  Ну ок, довелось попрацювати вдома... Так бувають же задачі, які сидиш собі та й робиш, як горох перебираєш - тієї половинки мозку, яка вдома таки трошки боєздатна, достатньо.  А якщо на біду дісталась задача з заковиками, трудоємка і непроста, то взагалі пиши пропало. Перших дві години ти сидиш з лаптопом за столом... потім годинку з ним же на дивані, потім опиняєшся десь на кухні, а зрештою в спальні на ліжку... лаптоп все ще із собою! На ліжку ти лежиш на пузі, потім на боку - незручно набирати текст на клавіатурі... потім напівсидячи, напівлежачи... подушки підкладаються то збоку, то під шию, то взагалі заважають...

Слава Богу, якщо вдається заснути і проспати все, а потім прокинутись, коли вже пізно щось робити і зрештою робота повернеться до офісу. А якщо совість сильніша, то ти вчасно підскакуєш, заварюєш побільше кави, - знов за стіл... Лице кисле, настрій зіпсований, вихідний пропав, а робота все-одно може так і залишитись недоробленою.

Блін, от вгадайде, звідки я все це знаю? :)

"Где-то за городом, очень недорого..." (с) Алла

 Ага, не дивлячись на те, що громадський транспорт тут майже нарікань не викликає (окрім ціни), не дивлячись на те, що сухі підрахунки і логіка говорять про вельми сумнівну необхідність в автомобілі і економічну невиправданість - папа таки купив автомобіль. :)

 Перед тим як здійснити таке придбання я, звичайно, приділив немало часу дослідження питання, намагався роз'яснити механізми придбання авто в Канаді і в Онтаріо, зокрема. Своїми знаннями тепер хочу поділитись.

Про те як тут вчаться і як нас вчать

В городе появилась новая цирковая афиша: "Впервые на арене летающие крокодилы!!!" Все билеты проданы - аншлаг. Вот выходит на арену дрессировщик с большим хлыстом, а за ним стайка летящих крокодилов.
Удар - летят направо, другой - налево Все в полном восторге. Вдруг один крокодильчик отрывается от стаи, подлетает к зрительнице, кладет ей голову на плечо, в глазах слезы и говорит: "Нас здесь так бьют, так бьют."

Так, цей анекдот, один з моїх улюблених і я хочу розповісти як тут нас "б'ють". Нас - це іммігрантів. Б'ють - це процес пошуку роботи і підтусовки організму під місцеві вимоги і реалії. Але відразу хочу попередити - це я не жалітись зібрався, бо буду розповідати не тільки про "рубці", які від "биття", а і про те, як ми ("крокодили") починаємо літати :)

Вірніше навіть не так, бо це звучить дуже пафосно... Насправді, просто хочу розповісти (ще раз) свої суб'єктивні враження про місцеву освіту, професійний рівень працівників і як тут приходиться новачкам.