Про День Канади

 Я ж забув розповісти про День Канади!
 Забув недарма, бо хоча я і поперся в центр міста подивитись, як проходить таке визначне свято, але нічого такого не побачив... Або не там шукав, або вірна моя гіпотеза, - що більшість свят тут в канадців проходить десь за кущем в процесі приготування м'яса нещасних тварин і відгодовування стада маленьких спиногризів. :) Одним словом - мегагулянку в місті, з роздачею безкоштовної атрибутики, я не застав. Хоча вірю, що вона таки була, але десь вночі, коли я вже сидів вдома. :)

Однак, пару фоток і деякі враження я все таки вихопити встиг. Чим, із задоволенням, з вами і поділюсь.

Іще раз про дороги :)

 Говорячи з місцевими про канадський дорожньо-автомобільний рух всі однозначно погоджуються з тим, що їздити тут простіше. Всі знаки дуже красномовні, кілька разів продубльовані і т.д. В принципі, мушу з цим погодитись. Коли до знаків звикнути, то вони досить прості і наочні.
Однак, на мій погляд, з цієї ідилії є виключення - це знаки про стоянки і їх заборону. По-перше, вони менші ніж звичайні знаки. Якщо на знаку про стоянку/зупинку нема уточнюючих написів, то ці табличечки на вигляд квадратики 15х15 сантиметрів і побачити здалеку суть дорожної обстановки в розрізі "ну де ж тут припаркуватись" дуже важко. Якщо ж у цих знаків діло доходить до уточнюючої інформації, то стає ще гірше. Напевне, по доброті душевній чи тягою до справедливості, дорожна служба не дозволяє собі поставити знак в українському стилі - "зупинка заборонена починаючи звідси і аж до кінця вулиці - нема чого тут паркуватись" - натомість торонтовські знаки перетворюються на якісь манускрипти.
Ще будучи в Києві, до речі, я помітив, що знак "Стоянка заборонена"  в Києві, та мабуть в Україні взагалі, практично не використовується.  Навіщо заморочуватись, якщо є знак "Зупинка заборонена"? Зате в Києві можна майже безкоштовно тулитись на тротуарах, в чому кияни досягли неабиякої спритності.

Іще раз про погоду

 Для того щоб бути більш-менш в курсі, що відбувається навколо я вибрав чомусь не звичайні масові засоби інформації, а потрошку почитую блоги моїх друзів, знайомих та просто лівих людей. Виявилось, що погода останніх двох тижнів настільки всіх дістала, що, мабуть, в кожному блозі автори висловились про неї - дехто нарікав, дехто просто констатував, а є навіть такі, з більш північних територій, що зауважили - на відміну від інших пор року зараз, із їхньою пониженою на кілька градусів температурою порівняно з південним Онтаріо, їм значно легше.

Розмови про погоду

В нас тут в Торонто вже тижня півтори тримається дуже висока температура. На завтра взагалі обіцяють пікову температуру 38С в Торонто.
Я, на щастя, люблю тепло і не дуже хворобливий до спеки, але все-одно вплив відчувається. Це і швидка втома вдень і не дуже комфортний сон. Адже ми ще не обжились кондиціонером  в квартирі... та і не плануємо поки що.

Трава, до речі, в багатьох місцях сильно повигорала на цьому палючому сонці і нагадує, що літо перевалило вже в другу свою половину і скоро доведеться зустрічати першу свою канадську осінь. "Старожили", однак, стверджують що осінь тут класна - тепла, кольорова і не дуже мокра.

На фоні такої погоди не можна не відмітити комфортність місцевого громадського транспорту - автобуси і вагони метро дуже якісно кондиціонуються. Настільки якісно, що поки їдеш, майже забуваєш про  жару і вона дивує мене щоразу як я виходжу. А, враховуючи, що на тих маршрутах і в той час коли я їзджу, в автобусах і метро майже порожньо, то я катаюсь з повним комфортом, - вибираю собі зручне місце, розкладаюсь там, витягую книжку, влаштовуюсь мало не напівлежачи. :)

До речі про зручні місця - я вже їх перепробував майже по всьому автобусу. Спочатку я намагався сісти на індивідуальне крісло біля вікна, яке не передбачає сусідів. Але потім зрозумів, що одного сидіння малувато та і мамочки з колясками там дуже часто ошиваються. Наступними мені найзручнішими здавались місця в передній частині автобуса, які відгороджені загородкою і мають багато місця для ніг. Але за ті місця я спочатку конкурував(хто перший займе) із похилого віку китаянкою-книголюбом, а потім зрозумів, що не треба сперечатись із старшими людьми і знайшов собі інше місце, в задній частині автобуса, перед яким вмонтований якийсь металевий ящик (мабуть з інструментом?) і на нього можна майже зручно сперти ноги. Коли на тому місці пару разів було зайнято чорношкірими реперами (а вони в більшості виглядають як репери і таки полюбляють тусуватись на гальорці автобуса), то я знайшов собі ще прикольніше місце, над заднім колесом - там взагалі можна розлягтись і читати газету :)

Взагалі кажучи, регулярні поїздки в одному і тому ж автобусі призводять до того, що будуються якісь закономірності і зустрічаєш одних і тих же людей - прямо клуб якийсь організовується. Я досі ще собі не визначився чи варто з ними здороватись, але з водієм то ми вже киваємо один одному :)
А в когось в щоденнику я читав, що там такі люди навіть активно спілкуються... Ну, я до такого поки що не доріс і навіть не тільки ментально, а і мовно, бо на більшість їх веселих скоромовок я поки що тільки навчився замість "Шо?" загадково посміхатись і іноді кивати головою.

Наш спецкореспондент з України виявив сліди канадської експансії на рідній землі, а в підтвердження вислав фото :)

"Промзона" по-канадськи

Ще пару тижнів назад хотів продемонструвати місцевість в якій я працюю. Кілька фоток зробив, а що хотів написати вже й забув.

Думаю, все-одно Вам буде цікаво. Так от, не дивлячись на те, що багато "смачних" контор розташовані в Даунтауні - центрі міста, яке понатикано хмарочосами і голосними вивісками, є також люди, які працюють на околицяї, на крупних виробничих об'єктах, цехах або фірмах, яким не по кишені знімати фешенебельні офіси в центрі. Отаку нежитлову околицю я називаю промзоною, хоча може це і невірно по міцевих мірках, тим більше що вона виглядає не так уже і страшно, як саме слово.

Чим не причина? :)

От Вам ще одна перевага переїзду в Канаду - бій Кличка в нас починається не в 23:хх як в Україні, а в 16:хх і те, що вони перед боєм ще годину язиками молотять, лише робить цей час зручнішим, а не ділить людей на тих "хто таки дочекався" і тих, "кому воно не настільки вже й потрібно". :)

Були на Ніагарі

 Поїздка на Ніагару - це, частково, був подарунок самому собі на ДН, а частково компенсація за те, що на довгі вихідні 1-3 липня ("довгі" вони в честь Дня Канади) мені швидше за все нікуди поїхати не вийде, максимум в супермаркет за новими штанами на літо. :)

 Забігаючи вперед скажу - враження від побаченого і спробуваного просто феєричні і, мабуть, навіть потужніші ніж від Єгипетських пірамід. Особливо це прикольно тому, що до всіх цих вражень від Торонто рукою подати - приблизно 120 км надзвичайно простого і швидкого шляху (ми їхали неспішно і не порушуючи ПДР - дорога зайняла всього 1:15 часу).