Були на Ніагарі

 Поїздка на Ніагару - це, частково, був подарунок самому собі на ДН, а частково компенсація за те, що на довгі вихідні 1-3 липня ("довгі" вони в честь Дня Канади) мені швидше за все нікуди поїхати не вийде, максимум в супермаркет за новими штанами на літо. :)

 Забігаючи вперед скажу - враження від побаченого і спробуваного просто феєричні і, мабуть, навіть потужніші ніж від Єгипетських пірамід. Особливо це прикольно тому, що до всіх цих вражень від Торонто рукою подати - приблизно 120 км надзвичайно простого і швидкого шляху (ми їхали неспішно і не порушуючи ПДР - дорога зайняла всього 1:15 часу).

 Власне, Ніагарські водоспади - це водоспади на річці Ніагара (англійською звучить трошки незвично  - НайАгра), яка в свою чергу з'єднує два Великих озера - Ері та Онтаріо. Саме по цій річці пролягає кордон між Канадою та США і це послужило для мене встановленням ще одного особистого рекорду - максимальне моє наближення до кордону із Штатами - було десь метрів 300,  не більше. :)

 В місці де відомі водоспади, власне, спадають, розташоване однойменне містечко "Ніагарські водоспади". Наскільки я розумію цих містечка два, бо воно є і на штатівському березі і на канадському, але називаються однаково.

Само собою, що завдяки такому природному атракціону ще й підсиленому чудовим місцем розташування (я маю на увазі, зокрема, кордон із США) містечко сильно орієнтоване на туризм і нехитрі туристичні розваги. З одного боку це прикольно для тих, хто приїхав за нехитрими розвагами, а з іншого боку ви ж самі прекрасно розумієте, як така спеціалізація специфічно впливає на місто, інфраструктуру, ціни і людей. Ну, але ми те помітили лише мельком(у вигляді вдвоє завищених цін на каву в, здавалось би, еталонному Старбаксі) і не наше діло було на це заморочуватись в той день. Ми - це я з Натахою і наші друзі - Світлана з Євгеном, що в плані канадського "стажу" десь вдвоє старші за нас, але все же "зелені" і до того не бували на Ніагарі. :)

Отже, центр міста - це фантасмагоричне нагромадження декорацій, під якими приховуються ті самі нехитрі розваги у вигляді кімнат страху, кімнат сміху, ігрових автоматів, казино і атракціонів.

Першим по плану в нас було вигідно розташоване "чортове колесо", під яким розкинулось чудернацьке поле для гольфу із динозаврами. Динозаври на задньому плані:

Ось там маленькі (і не дуже) діти грають в гольф, а я, як маленький, на все те зачаровано дивився:

А з іншого боку ми нарешті побачили водоспади:

Наше щастя по-українськи підсилилось ще і тим, зо замість обіцяних 3-х кругів нас чомусь прокатали аж цілих 5! ;)

Фотіки не закривались ні на секунду, а ми вже ніяк не могли дочекатись, коли ми приступимо до наступного по плану дійства - занурення у водоспад, на кораблику, який традиційно возить туристів в саме серце водоспаду ось уже скільки десятиліть, починаючи від 1846 року!

Але перед тим я повернувся і забрав з машини забуту там "туристичну панамку".

Перед запливом туристів пакують в дощовички :

І морять очікуванням на наступний кораблик. Їх ходить по кругу неперервно три штуки і так і хочеться приблизно порахувати, скільки ж вони зароблять за такий погожий вихідний день.

Найкмітливіші туристи, до речі, додумуються не натягувати на себе відразу той плащик, бо за 10 хвилин очікування на сонці парниковий ефект дає про себе знати. Такі ж туристи як я, не заморочуються на глобальні питання комфорту і продовжують з відкритим ротом роздивлятись все навколо. Перед нами "американська" частина водоспаду. Так, вона, мабуть рівніша і мальовничіша ніж канадська, але щоб на неї полюбуватись треба знаходитись на канадській стороні :)

А оце, судячи з карти - "Райдужний міст", який з'єднує канадський і штатівський береги. Нам туди було зась:

А це вже фотка з корабля - краєчок канадської "підкови" водоспаду:

З цієї відстані вже стоїть відчутний гул води, з поривами вітру долітають свіжі бризки і більшість синіх пінгвінів боязливо поховали свої фотоапарати в складках :)

Але не я, бо в мене журналістський обов’язок! :)))

Враження від такого потужного і величного природного атракціону дійсно дуже сильні. Прямо відчувається, скільки енергії там протікає:

Деякі пінгвіни все-таки мали сміливість висунути голову і попозувати для блага Фейсбука:

А отак деякі ошарашені пінгвіни виглядали вже після виходу кораблика із епіцентру буйства води:

Іще одна прикольна панорамка для розуміння, як воно все розташоване:

Далі ми гуляли по набережній і фоткали все це діло уже зі сторони, не перестаючи наперебій висловлювати своє захоплення:

На тому місці побували і ми:

Зверху кораблик виглядає іграшковим:

Зрештою ми дійшли аж до місця, де вода зривається зі скелі, знов неймовірне відчуття енергетики:

На цьому наші "водні процедури" завершились і ми неспішно направились до нашого авто, по дорозі роздивляючись місто:

У них теж є фунікулер:

І гарні квіточки:

Наступним пунктом нашої програми було містечко Ніагара-на-Озері. І воно виявилось ще однією пачкою гарних вражень. По-перше, дорога до нього проходить понад річкою, серед мальовничих гайочків і виноградників. Двадцять з лишнім кілометрів майже дикої дороги, вздовж якої акуратно вистрижена травичка, а серед дерев і садів проглядають будиночки які хочеться обняти і не відпускати :) Я і так вже чув, що справжня Канада і канадці живуть не в крупних містах і точно не в Торонто. Тепер-то я знаю де живуть замріяні канадці :)

Ніагара-На-Озері - це, мабуть, теж місто для туристів, але на відміну від Ніагари-на-Водоспадах - це міто для тихенького відпочинку, медових місяців і душевного спокою...

Вигляд вулички конкретно псують щільно напарковані автомобілі, але я вірю, що це лише на вихідні дні.

В решті це місто маленьких магазинчиків, ремесленицького рукодільництва , кондитерства та загадковості:

І навіть наївний рекламний напис на склі таксі не викликає жодних заперечень, а лише позитив:

А ось і будинок з привидами. Господиня на повному серйозі продавала квитки на 20:30, коли обіцяно, що по двору буде бродити привид :)

В музейчику продаються потішні і місцями досить похмурі сувенірчики, виготовлені, мабуть, руками безробітних і безпритульних привидів:

І все це було би досить смішно... Але зверніть увагу на наступну фотку - там чиясь стороння рука  ніби торкається Натахиної руки, зоча скільки ми потім не пригадували - нічого такого ніби не було :)

Далі ми пофоткались в магазині капелюхів, в якому, як потім виявилось розвішано купа табличок із проханням не фотографуватись :)

А так як, всупереч забороні, пофоткались ми багато, то довелось швидко забиратись із міста поки не прибув шериф :)

На виїзді (чи на в'їзді) з міста ще є місцева визначна туристична точка - форт Джорж. Досить цікава військова споруда, яка нам всім нагадала історії з дитинства по мотивам повістей Джеймса Фенімора Купера :)

На жаль як адміністративна музейна одиниця форт на той день вже закрився і ми лише пофоткали що змогли:

Я зістроїв із себе чи то вартового, чи то індійця, що вже зарізав вартового і тепер ховається в його будці від дощу:

Потім таки зіграв зарізаного вартового, якого сховали в холодочку :

Потім мені повідомили, що права категорії full-G дають право керувати автомобілем, навіть якщо ти "зарізаний вартовий" і ми весело покотились додому, по дорозі знявши відео на згадку про ці казкові місцини:

П.С. Всі фотки - більше і більших можна подивитись ТУТ.