Англійська мова

В четвер ми ходили YMCA на тестування англійської.
Звичайно тести там досить суб'єктивні. Особисто мені здалось, що вони занадто поблажливо ставляться до граматичних помилок(в мене їх море), а більше звертають уваги на загальну орієнтацію в мові, вокабуляр, вміння зв'язно висловити свою думку і відповісти на запитання.

Як би там не було, але ми обидвоє з Наташкою здали їх тести на оцінки, які перевищують рівень їх груп навчання. Таким чином вони сказали, що нам можна підти в класи підготовки до здачі міжнародних англійських іспитів IELTS\TOEFL, але основна їх порада була в тому, що ми можемо не дуже заморочуватись і ми готові до пошуку роботи, або навчання в університеті.
В кінці наш менеджер сказала фразу від якої я запишався, хоча, підозрюю, - це просто одна з її заохочувальних заготовок. Вона сказала щось приблизно таке: "Була дуже рада з Вами познайомитись і я рада, що ви із своїм рівнем - це один з тих випадків, коли Канада потребує ваших талантів..." :)

Перший день в Канаді

Завдяки різниці часу між нашими часовими поясами (-7 годин), в перший день я прокинувся близько 4-х ранку. Озирнувся, згадав де я, що я і зрозумів, що для свого ж блага треба бігом заснути. Для цьго я відкрив на своєму смартфоні книжечку англійською мовою і за 15 хвилин вже спав як дитина.
Прокинувся, коли на вулиці вже було світло і сонячно, близько 8 ранку. Знов згадав де я і що я, відразу підскочив до вікна. По дорозі, повз будинку, проїзджав типовий північноамериканський пікапчик. Мда, це таки Канада. :) Вже коли я хотів відійти від вікна почув гусячі крики і побачив, як над селом, зовсім низенько, пролетіло стадо тих самих канадських гусей.
Наші друзі живуть в відносно невеликому містечку Waterloo, та ще й в новому "спальному районі", тому те, що я побачив за вікном інакше ніж селом і не назвеш:

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Після того почалось наше канадське життя.
Я прошвирнувся по вейб-сайтах, знайшов точки, куди нам необхідно зайти для замовлення необхідних документів і таким чином приблизний план на день був готовий.
Ми легенько поснідали і побрели на автобусну зупинку. На щастя, день видався сонячний і не холодний. Ми з Наташкою були чи не єдині, хто йшов по вуличках пішки. Попалась ще якась мамаша з коляскою і пару підлітків. Квиток в автобусі коштує $2.50 на одного чоловіка, але по тому квитку можна пересідати на інші автобуси протягом 90 хвилин. Хвилин за 15-20 ми доїхали до центру міста, на вулицю King Street (по нашому це вулиця Леніна). Далі ми транспортом не користувались а побрели по навігатору до Service Canada Centre. Протягом цієї 2-кілометрової подорожі ми великими очима роздивлялись все навколо. Загалом кажучи, навіть по центру міста мало будинків вищих ніж двоповерхові. Вулички складаються з невеличких, близько один до одного розташованих, приватних будиночків. Незважаючи на те, що всі вони досить одноманітні, затиснуті рамками будівельних стандартів, але все-таки кожен з них чимось індивідуальний. Завдяки оздобленню гарною цеглою та деревом більшість будинків виглядають якось іграшково, хоч бери і знімай кіно про хоббітів. Я ніс з собою фотоапарат, але чомусь не хотілось його діставати, бо тоді довелось би фоткати просто все підряд. Тому я весь час відкладав фотосесію і в результаті фоток взагалі не зробив. :(

В цьому Service Canada Centre ми практично відразу потрапили до за стіл до менеджера і вона почала нам оформляти цей архіважливий документ - Social Insurance Number (SIN). Хвилин 10-15 і номери вже були в нас, але лише в вигляді паперового документа. Картки мають прийти за 10-15 днів. Ще нам пояснили, що ми повинні тримати ці номери в досить соворому секреті, оскільки зловмисники можуть досить сильно нашкодити нам, просто знаючи номер.

Потім ми пішли в "YMCA of Kitchener-Waterloo - Cross Cultural and Immigrant Services". Це якась така організація, яка сильно чи повністю дотується державою і яка призначена для того, щоб допомогти новоприбувшим в адаптації. Ця організація тут не єдина їх є кілька різних і вони мені видаються як якимись мережевими агенціями.
Там нас перш за все цікавили курси англійської мови для мене і французької для Натахи. В результаті виявилось, що французька мова таки на цих територіях практично не підтримується і не викоритовується. Зате нас обох записали на тестування нашого рівня англійської, щоб надалі ми розуміли як і де нам треба цей рівень підтягувати. Наталка не хотіла навіть тестуватись, але їй сказали, що результати тесту можуть в деяких місцях слугувати як офоіційним підтвердженням знання мови і вона погодилась.
Ще нам призначили ніби як особистого менеджера, тайванця Ентоні, якому ми можемо дзвонити чи писати з будь-якими запитаннями в будь-який час. Він же розповів нам що саме нам необхідно зробити найближчим часом.
Після того першим нашим запитанням до нього було - де тут недалеко можна смачно пообідати. Він нас направив в суші-бар. :)
Той суші-бар виявився з тих, де платиш фіксовану суму і їсиш скільки влізе. В нас влізло чимало, але ми дарма переживали за свою нескромність - канадці на сусідніх столиках замовляли не менше. Наташка оцінила суші як досить непогані, а потім заявила, що найближчим часом суші вже бачити зможе. :)

По дорозі додому ми зайшли в супермарке, закупитись деякими необхідними штуками і поживними речовинами. Ох і тяжко ж було нам... Але розповідь про їх ціни, продукти і купівельно-продавальні повадки - це тема для цілої окремої статті.

Наостанок, коли ми добирались додому вже в темноті, ми трошки заблудились серед тих їх вуличок, потім Наталка ще посковзнулась і сильно впала, вдарилась коліном - дуже переживав, що там щось серйозне, але, слава Богу, вона в мене міцненька, молодець, все обійшлось великим синяком.

Після тих всіх пригод і прогулянок по свіжому повітрю, ми ледве добрались до ліжка і заснули аж до ранку - обоє такі рожевощокі, як сільські діти. :)

Як ми добирались

Нарешті можна в своєму кандському щоденнику не всяку фігню про артефакти писати, а описувати реальні канадські події.
Отже, нарешті настав той день, на який в нас були куплені квитки. Напердодні відльоту а нас було пару-трійка скажених днів, присвячених зборам і закриттю останніх важливих справ. Незважаючи на те, що я намагався все задалегідь спланувати і підготувати - життя і реальна обстановка вносить свої корективи, тому деякі процеси все-таки пішли не зовсім правильно, деякі дрібні пунктики були все-таки забуті і т.д. Але, слава Богу, ні про які важливі речі не йдеться.

До аеропорта, як нам і радили, наші батьки не поїхали, а підвезли нас із комфортаом і припіднесеним настроєм наші загартовані в боях друзі (Андрюха, Колян, Льоха - велике Вам дякую!). Ми з Натахою були трохи вимотані і на нервах, але вони не давали нам похнюпитись і зробили все щоб ми нарешті без шуму і пилу покинули територію України :)

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Джерело: Stup in Canada

Починаючи із самого прийому багажа ми весь час очікували якихось неприємностей - чи то сумки заважать занадто багато, чи то почнуть чіплятись до наших віз, чи то щось в торбах знайдуть таке, щоне можна брати в літак. Але, знов-таки, все пройшло напрочуд гладенько. Бориспільскі співробітники аеропорту вели себе дуже коректно, посміхались і зайвих запитань не задавали. Виникла невелика заминка коли в моєму рюкзачку в ботинку знайшли величеньку пляшку якоїсь наталкиної косметики (просто при останніх пакуваннях я перекинув дещо з чемодана в ручну поклажу, а про заховану в ботинок пляшечку забув), але і тут виявилось що та пляшка не така "небезпечна" і в нас її не забрали :)

Джерело: Stup in Canada

Зрештою, наперекір нашим побоюванням про западло, виявилось, що нам якимось чином дістались місця в бізнес класі і ми взагалі почувались мегакомфортно. Сидіння в цьому відділенні стоять по 2шт., а відстань мі рядами величезна - близько метра. Завдяки такій відстані сидіння підвищеного комфорту можна розкласти в практично горизонтальне положення, під ногами є також підставка, що піднімається... Одним словом 10-годинний переліт в нас пройшов дуже легко. Ми встигли і поспати і почитати і підготувати непотрібний, як потім виявилось, список наших речей. Єдиною нвеличкою проблемою, була сім'я хасидів, що базувались на сусідніх сидіннях і там було 9 енергічних, непосидючих, веселих діток. :)
Сам політ, з точки зору літака, також пройшов без жодник проблем і ми прибли в аеропорт призначення на 20 хвилин раніше.

Джерело: Stup in Canada

В самому аеропорту нас, на одному з поворотів, відправили, як іммігрантів, в інший бік від решти пасажирів і ми приготувались до довгої і виснажливої процедури. Але і тут нас чекало дещо інше - виявилось, що черги в іміграційному відділі не було зовсім, офіцер-жінка задала нам кілька формальних запитань, попросила розписатись в трьох місцях і відправила на отримання пачки брошурок з даними для ньюкамерів. Однак, якраз із цим офіцером таки виникла невеличка проблемка. За порадою попередників, ми спробували аргументовано її попросити, щоб вона викреслила наші "second name" з форми, але вона виявила повне нерозуміння, чому цеповинно робитись. Більше того, заявила, що навіть при її бажанні вона не має анінайменшого права вносити поправки в наші імена. Отака фігня... Враховуючи, що при заповненні полів наші "по-батькові" просто не влізли по розміру в їх поля, то в мене вийшло недолуге Dmytrovy, а в Наталки - Ivaniv.

Після отримання сумки з брошурками ми потрапили в зал отримання багажу, де я з гордістю використав ті самі 2 доллара, і вже з тачкою пішов ловити наш багаж.
Весь процес зайняв хвилин 50.
В аеропорту був безкоштовний Wi-Fi і нам вдалось з мобілок відправити перші коротки звістки на Україну про наше успішне прибуття.

У вестибюлі нас, ошарашених, зустрів мій старовинний товариш Саньок, привітав нас пресловутим "Welcome to Canada!", заспокоїв нас і пригостив кавою. А тим часом інший старий знайомий вже їхав за нами, щоб забрати нас, все ще ошарашених, разом із пожитками додому. А ще один, нехай не старовинний, але від того не менше товариш, в цей час був напоготові "на підстраховці", готовий підсобити, якщо наші пожитки не влізуть в одне авто. Ех, великий Вам, друзі, уклін за забезпечення такого безпроблемного і м'якого прибуття на канадщину! :)

Джерело: Stup in Canada

Старенька Королла, однак, здивувала тим, що наші 4-ри баула-бегемота(+ кілька дрібних сумок), таки сукупно туди помістились і Владлен з вітерцем провіз нас до нашого тимчасового пункту призначення - до себе в гості. До речі, чесно кажучи, ця поїздочка дещо змінила мої уявлення про дотримання правил ДР в Канаді. Народ шпарить по хайвею 120, а то і 140 при дозволених 100, місцями лихачать і т.д. Але це такі перші враження про цей аспект. Як там все насправді в плані правил дорожнього руху я точніше знатиму з часом і, сподіваюсь, не забуду присвятити цьому пару абзаців.

А на черзі в мене опис мого першого дня в Канаді і, повірте, вражень настільки багато, що описати це якісно майже неможливо. :)

Підготовка до подорожі: Артефакти №3

Скільки разів, купуючи заморську техніку, погано пристосовану до українських обставин, нам доводилось стикатись із незручностями використання перехідників для мережевих вилок. Перехідники з євро-вилок на радянські розетки були дуже популярні, але це питання з часом закрилось тим, що в приміщеннях все частіше почали ставити євро-розетки. А от біда з перехідниками з американських плоских вилок на євро і досі іноді дошкуляє.

Але у канадських імігрантів інші проблеми - якщо деякі малогабаритні прилади, якто зарядки до телефонів, і можуть використовувати північноамериканські 110В, то вилки точно не підійдуть.
Тому я пропоную заздалегідь прикупити пару-трійку таких і взяти із собою.
Безумовно, в імігрантській Канаді Ви знайдете такий перехідник в магазинах, але ж може Вам буде необхідно підзарядити мобілку чи підключити ноутбук в перші ж години прибуття. Тоді зовсім не хочеться бігти кудись і шукати барахолку з такими дрібницями:

Джерело: 20110215 Canada artefact

Підготовка до подорожі: Артефакти №2

В продовження опису необхідних і просто корисних речей, які (можливо) знадобляться Вам для подорожі, і які я назвав Артефактами, представляю Вам артефакт №2 - 2-х доларова канадська монета. :)

Підозрюю, що в аеропорт Канади Ви прибудете з чималеньким багажем і для того, щоб переміщати цей багаж Вам знадобиться тачка. А тачку можна отримати опустивши в проріз саме таку монетку.

Зазвичай, знаючі емігранти роздобувають в літаку, виклянчують у випадкових знайомих. :)
Мені пощасливилосьь роздобути його раніше і майже без виклянчування. Залишилось, тепер, не забути його взяти з собою.
А виглядає це щастя отак:

Джерело: 20110215 Canada artefact

Джерело: 20110215 Canada artefact

Підготовка до подорожі: Артефакти

Правильно зібратись навіть на тижневий відпочинок до Туреччини - це вже непроста задача. А в такій штуці як еміграція правильно зібрати всі свої потрібні пожитки, правильно викинути непотрібні і придбати те, що буде необхідно - це взагалі архіважлива і складна справа.
На щастя нам в цьому допомагають порадами ті, хто пройшли цей шлях.
Таким чином формується список АРТЕФАКТІВ, які допоможуть правильно подолати перешкоди.
От Вам, до прикладу, артефакт №1: практичні і місткі сумки для перевозу багажу.
Що тут треба враховувати? По-перше, норми перевезення багажу в авіакомпанії.
Я користуюсь "АероСвіт" тому читаю на їх сайті норми перевезення, які кажуть (в контексті трансатлантичних перельотів для економ класу) - "Размеры одного места не более 158 см (62 дюйма), общие размеры багажа не более 273 см" а стандартний пасажир може зайняти 2 багажних місця по 23кг кожне (допустимо максимум +3кг).
Для себе ми обрали сумки-баули української фірми Derby - Сумка-баул.
Її розміри - (ШхВхГ): 85х42х34см, що по просторових параметрах задовольняє вимоги авіакомпанії і при цьому сумка дійсно містка, міцна і практична. Думаю, не знайдеться такої штуки, яку би Ви туди не запихнули. Хіба що Ви везете з собою свої улюблені лижі. Крім того, ці сумки самі по собі майже нічого не важать. Бо, наприклад, в нас є досить місткий чемодан, такий що на колесиках, то він сам по собі важить 4.5-5кг (я сам спеціально зважив).
А для того, щоб Вам було зрозуміло якого вона розміру ось Вам фотка із зрозумілою кожному пропорцією:

Джерело: 20110215 Canada artefact

Джерело: 20110215 Canada artefact

Далі будуть ще артефакти, а також їх застосування.... :)

Гуд бай, офіс!

В цю п'ятницю був "ніби як останній" мій робочий день в офісі.
Ця остання моя робота була досить визначною для мене.
По-перше, я пропрацював там 6 років та 7 місяців. Це найдовший термін мого безперервного перебування у одного і того ж роботодавця.
По-друге, саме цей період містив найбільше змін в моєму житті. Як більш дрібних - типу придбання першого авто і т.п. так і всяких більш крупних - типу рішення поїхати в Канаду.

Коротше, мабуть як і всі, хто по-хорошому іде з роботи, я в пятницю виставлявся з найближчим колективом. Нам було так весело, що за весь вечір було зроблено лише дві фотки і то робились вони підряд. І то їх дві, завдяки веселому Лексику. Чому, зараз зрозумієте :)

Фотка номер раз:

Джерело: 20110211 Retired

Фотка номер два:

Джерело: 20110211 Retired

Звільняючись з роботи я зрозумів, що все-таки співробітники, найближчі колеги - це дуже спеціальні люди, яких бачиш/контактуєш принаймні 8 годин кожного робочого дня, а це дуже величезна частка в житті, враховуючи що ще годин 8 вилітає на сон, пара годин на дорогу, то виходить це більш ніж половина добового активного часу.
Коротше, дякую всім, хто формував незабутню робочу атмосферу, хто допомагав і заважав, хто давав хороші поради і підштовхував на нерозважливі вчинки. ;)

П.С. А ще вони мені подарували "жирнючий", "командирський" годинник на прощання! Окремо дякую! :)

Підготовка до упаковки

Сьогодні пішли в "Епіцентр" і купили деякі речі, які будуть потрібні при переїзді.
По-перше, купили мішків для вакумної упаковки речей. В основному це спеціальні міцні мішки для сміття, - як кажуть люди, які користувались такою "сміттєвою" упаковкою - ці мішки ідеально підходять і при цьому значно дешевші ніж спеціалізовані мішки для вакуумної упаковки. Звичайно, ми не втримались і таки взяли пару-трійку спеціальних мішків.
Ціни для порівняння - 10(+1 бонусний) сміттєвих надміцних мішків на 240 літрів (90х130см) коштують 25-35 грн. А 3 спеціальних мішка розміром 40х60см коштують десь 22 грн.
Що з цими всіма мішками вийшло і чи таки дійсно не варто купувати спеціаьні - напишу пізніше, після реальних випробувань.

По-друге, ми купили великий моток скотчу і рулон упаковочної плівки - приблизно такої, яку використовують упаковщики в аеропорту "Бориспіль". Упаковка однієї сумки в аеропорту коштує 20 грн, а ми за 43 грн взяли 156м цієї плівки. Думаю така штука може бути корисною, з точки зору економії, не тільки емігрантам, а взагалі тим, хто іноді подорожує аерофлотом. Це, звичайно в тих випадках, якщо Ви заморочуєтесь на чистоту і красоту свої валіз... :)

Social meeting

Днями я мав нагоду стати учасником важливої для мене події.
Ну, не можна сказати, що ця подія мала якісь важливі для мене наслідки чи що я зробив якісь дуже важливі висновки, але все-таки підсвідомо я надаю цьому досить велике значення.
Справа в тому, що приблизно раз на два тижні в канадському посольстві відбувається так званий Social Meeting. Туди приходять канадці, що живуть в Києві, а також американці, а ще британці і інші іноземці, яким приємно провести час в оточенні англомовних буржуїв, як вони самі. Іноземці туди можуть потрапити по паспортній ознаці, українцям же вільний вхід закрито, але хтось із гостей-іноземців може привести із собою не більше одного українця. За моїми спостереженнями українців на тій зустрічі було відсотків 10% і, думаю, нікому не дивно, що в основному то українки :)
Ще цікавий факт - чому туди ходять не тільки канадці, але й британці, мериканці і т.д.? А тому що, наскільки мені відомо, жодне інше посольство не влаштовує в себе таких мітингів. Лише канадське гостинно розчиняє свої двері ;)

Перше, що кидається в очі на таких мітингах - це діти. Чому? По-перше вони самі не намагаються десь відсторонитись, а сміливо приймають участь у тому броунівському русі, яки з себе предсатвляє мітинг. По-друге, їх ніхто і не намагається відсторонити від двіжняка, рівно як і приструнчити, щоб вони не смітили там своїми обгортками з під чіпсів, не репетували на півзали і т.д. Отаке виховання... :)

Ми поспікали з кількома представниками англомовного світу, в тому числі з харизматичною канадкою, яка продавала квиточки-талони, якими потім розраховуватись в барі. Прикололо те, що коли вони взнавали про те, щоми спочатку зібрались їхати до наших друзів у Кітченер-Ватерлоо, то якось чуть не хіхікали, бо вважають його селом затурканим. Хоча, з іншого боку, червоною лінією в розмові відчувається, що Торонто, в свою чергу, вважається попсовим імігрантським містом з велиичесзною кількістю представників близького і далекого сходу та Індокитаю...

Ну, от, в принципі і все. Для себе зробив висновок, що навряд чи захочу ще колись сходити на той сошиал-мітинг, навіть якщо матиму пропускний документ. Хоча, хто знає як зміняться мої приорітети по мірі засвоєння англійської мови ;)

Матеріалізація ідей

В цю суботу, коли новий щасливий власник нашого автомобільчика поїхав на цьому автомобільчику додому, я вже почав дійсно відчувати матеріалізацію ідеї поїздки в Канаду.
Брррр - отаке відчуття... :)