На роботу, як на свято :)

 Так уже повелось в сучасному суспільстві, що робота стала не тим, чого людина уникає з чисто природних і зрозумілих мотивів, а навіть навпаки - люди довго вчаться і трудяться, щоб їм дозволили працювати більше. Але Канада - це місце, де дуже потужно можна відчути на власній шкурі кожне слово із відомого гасла, що саме труд зробив з іммігранта мавпи людину. часом настають такі моменти, що хочеться попрацювати аж до свербежу. Я би назвав це явище чортівнею і аномалією, якби не було два пом'якшувальні фактори. По-перше, слава Богу, попрацювати таки дадуть кожному і вдосталь. А по-друге, слава мавпячій натурі, рівень бажання працювати, із хворобливо високого дуже швидко понижується до нормального, а то і може перевалити до відмітки неприйнятної розслабленості... :)

 Як я вже похвалився в попередніх постах - доля мене порадувала новою роботою, яку я посилено шукав. Я недарма так кажу, бо той факт, що мене сюди взяли є продуктом саме збігу обставин на рівні везіння, а сам я нічого такого екстраординарного на співбесідах не зробив, ба навіть навпаки - тупив в таких профільних місцях, де точно мав би показати свої сильні сторони. Тим не менше зараз вже мушу миритися з цим фактом - я на канадській роботі!

 Повертаючись до везіння - мені знову повезло з розташуванням. Тобто, зараз мені все-таки гірше добиратись ніж на попередню роботу - доводиться в часи пік користуватись публічним транспортом і в пікових напрямках(вранці в центр, ввечері з центру). Але в цілому дуже непогано, бо новий офіс знаходиться в моїй половині міста та ще й всього в 6.5км від місця де я живу. Добиратися доводиться з "гаком" і шлях займає десь 40 хвилин, але я сподіваюсь, що з часом я придумаю якесь рішення, щоб трохи оптимізувати цей відрізок.

 З самого моменту отримання такого очікуваного "job offer" я почав переконуватись, що я попав в контору про яку мріяв ще будучи в Україні. Всі питання, які можуть цікавити потенціального співробітника (зарплата, бенефіти, відпустки і привілеї) розписані чітко і доступно, з мінімальною кількістю недомовок. Навіть ті речі, які не регулюються вказані як нерегульовані. От, наприклад - "дресс-код". Написано, що компанія не ставить ніяких вимог до дресс-коду і вважає це однією із позитивних аргументів. Втім, якщо в співробітника виникає підозра, що його наряд може дещо шокувати навколишніх, то краще все-таки проконсультуватись із кимось з відділу кадрів перед тим, як ставити подібний експеримент.

 Далі, за пару днів  до виходу на роботу, я отримав лист в якому дуже детально і структуровано розписано що мені треба робити в перший свій робочий день, хто із співробітників і в якому порядку зв'яжеться зі мною для інструктажу і т.д. Для мене, як для людини, що любить порядок - це був бальзам на душу. :)

 Звичайно, при тому що все було організовано досить чітко, реалізація трошки відставала від задумки, але, тим не менше, я залишився задоволений. Основні труднощі, як завжди - купа людей приходять, називають своє ім'я і йдуть далі разом із своїм іменем. Якщо, скажімо, наші українські імена ще хоч якось осідають в мозку завдяки  асоціаціям чи ще там чомусь, то тут звучать імена, під які в мозку комірок раніше виділено не було і їх моментально змиває аж до наступної ситуації. Правда і тут люди компанії встигли про це подумати - на внутрішньому сайті доступний список людей з їх фотками, вірніше, список фоток з іменами. Можна відразу кинутись і по зображенню знайти ту людину - повторити для прізвище та ім'я ще раз. В основному для мене спрацьовувало, крім чорношкірих та азіатів - на таких в мене знаходилось пара-трійка кандидатів в списку фотографій. :)

 Комп'ютер мені дістався вже після когось, але дуже потужний - найшвидший із тих, з якими мені доводилось працювати, навіть обладнаний SSD-дисками. Коли я його увімкнув, то там світилось ім'я попереднього користувача, яке я побачив і мало зі стільця не впав - Andriy Shevchenko. Першою моєю думкою було припущення, що місцеві адміни, взнавши, що я українець, створили такого користувача по приколу. Але ні - виявилось що тут дійсно сидів такий хлопчина і звільнився буквально за пару тижнів до мого приходу. Окрім мого здивування про такий збіг обставин я ще дивуюсь, що ніхто більше такому збігу не придає жодної уваги. Напевне, тут дається взнаки надзвичайно високий рівень інтернаціональності в Канаді і в цій фірмі зокрема.

  Окрім такої байдужості до національності тут панує ще й високий рівень демократичності в плані субординації. Ще коли я ходив на співбесіди, то познайомився тут з одним прикольним співробітником, але неуважно почув ні його ім'я ні посаду. Він зі мною спілкувався в основному по організаційних питаннях і якось так виходило, що завжди першим зустрічав мене. Зробивши висновок що він з відділу кадрів, потім я писав йому пару листів, задавав якісь дрібні питання про графік роботи і т.д. Зрештою виявилось, що посада того дядька - віце-президент і він керує тут всім департаментом розробки. :) Знання це, однак, принципово нічого не поміняло, бо я не раз вже бачив, як він обговорює питання із програмістами, які ближче до кінця дня попивають пивасик. Хоча таки так - його самого ще з пляшкою в руках не бачив. ;)

 Одним із найбільших моїх побоювань був мовний бар'єр. Що і казати - бар'єр є. В основному він не дуже дається взнаки, бо велика кількість співробітників також іммігранти і, навіть, якщо вони вже давнішні, то все-одно говорять чітко і ясно, окремими словами, технічними термінами і т.д. Але коли до купи збирається пару менеджерів із числа фантазерів (не технарів-програмістів), то ховайся. А якщо ще пару таких менеджерів не присутні в кімнаті, а приходять на нараду віртуально - через засоби телеконференцій (а вони таке полюбляють), тоді можна просто відразу розслабитись, зафіксувати на обличчі мудро-задумливий образ і протягом наради думати про те, коли ж нарешті вистачить натхнення записатись на додаткові курси англійської...

 Але, все-одно, все не так страшно. Я вже навіть на другому тижні суцільного спілкування іноді сходу видаю такі фрази, що потім сам дивуюсь. Ні, ну фрази звичайно не складні і в них явно є помилки, але я дійсно видаю їх сходу - без попереднього складення українською і перекладу на англійську.

  Ще, чомусь, в перші кілька днів мені тут кругом настирливо лізло в очі слово - "YAY!" Я і без словника зрозумів, що по-нашому це щось типу "ура", але яке ж воно потворне. :)))

 Крім мовного бар'єру, спливла ще така штука, про яку я раніше не задумувався - культурний бар'єр. Мій найближчий колега і, на даному етапі, наставник - китаєць. Він давно в Північній Америці, дуже непогано (як для іммігранта та ще й китайця) розмовляє англійською, але наші з ним ментальні портрети можна сміливо виразити фразою - "на городі бузина, а в Києві дядько". Думаю, що на цю тему я ще напишу колись окремо :)

 Звичайно, всіх цікавить питання бенефітів. Окрім уже перерахованих вище зручностей і переваг їх є ще багато, але перший бенефіт, який мені зустрівся в твердому, чітко калькульованому вигляді - це місцеві автомати з продажу напоїв і всяких харчів. Так от - банка напою (Coca-Cola, Nestea, Pepsi etc.) в нашому автоматі коштує всього 10 центів, а всякі батончики, йогурти, чіпси, жуйки і т.д. - всього 25 центів. Шара! :)))

На цьому маю закінчувати, бо спеціально затримався на роботі, щоб написати цей пост і зі мною вже всі попрощались, а ті одиниці, що ще залишились в офісі, прислухаються підозріло, що це я тут по "клаві" барабаню. ;)