Що я чую

 Сьогодні, їдучи в метро, побачив в когось через плече, в ранковій газеті, фотку Юлі Тимошенко. Про що там писалось розгледіти не встиг, але захотілось щось сказати про політику.
 Я ще і будучи в Україні не дуже відрізнявся політичною активністю і в політичні новини вникав не частіше ніж раз в пару місяців. Однак, в мене складалось враження, що я нічого важливого не пропускав, - як і в мегасерілах типу "Санта Барбара", значущі політичні події останніх півроку часто можна було описати в пару речень... а то і одним словом, взятим з словника нецензурностей.

 Зараз до мене долітає ще менше політичних новин і вони, зазвичай, вже продистильовані людьми, яким можна більш-менш довіряти і які вже до мене повикидали всі зайві слова із статей і закликів. Що ж, не знаю що навіть і сказати про те все... Але, ось недавно, зустрів дуже прикольні слова одного історичного діяча і мені здається вони були би дуже доречні до поточної ситуації:

Когда нацисты пришли за коммунистами, я молчал, я же не был коммунистом.
Потом они пришли за социалистами, я молчал, я же не был социал-демократом.
Потом они пришли за профсоюзными деятелями, я молчал, я же не член профсоюза.
Потом они пришли за евреями, я молчал, я же не был евреем.
Когда они пришли за мной, больше не было никого, кто бы мог протестовать.                                                                                                              Мартин Нимёллер

 Все-таки звідси, в тому дистильованому вигляді і, ніби як, зі сторони, вся та політика виглядає гостріше і якось динамічніше. :)