Канацька медицина в дії

 Щось я давненько нічого не писав, а між тим є багато чого написати і цікавого, і смішного і корисного. От, наприклад, довелось мені, нарешті, більш щільно познайомитись із таким важливим аспектом, як місцева медицина. На форумах про імміграцію, питання медичного обслуговування в Канаді зазвичай постає найболючішим і мало чи не одноголосно визнається проблемним місцем на тілі загального добробуту і соціальної влаштованості.

 Мушу визнати, що і мені багато чого в місцевій системі охорони здоров'я видається дещо корявим і не завжди логічним, але, все-таки, я схильний списувати більшість цих вражень на те, що я просто звик до іншого підходу. Іншими словами, я не берусь робити якісь авторитетні висновки, просто розповім як це було в мене і, можливо, мій досвід допоможе скласти враження.

 Отже, до знайомства із медициною мене підштовхнула не просто цікавість, а дещо нагальна потреба. Пан в свої вже неюнацькі роки дозволяє собі регулярно поганяти м'ячика в грі, яка тут називається "соккер", а по нашому - футбол. Ну і от довелось пану постояти на воротах і руцями, які в основному тільки і роблять, що долають опір клавіш на ергономічних клавіатурах, зловити м'яча від ворожого форварда. Хороша новина - я відбився, гола не було і атака на цьому припинилась. Погана новина - ліва рука заболіла сильно і не переставала так, що на ранок було прийнято вольове рішення перевірити стан речей у лікаря. Далі викладаю те, що я вияснив і як воно було в мене.

 Основні три пункти, з яких хворий мешканець Канади може почати свій шлях в офіційні пацієнти: [1] сімейний лікар; [2] поліклініка (це мій не зовсім точний переклад місцевого терміну - walk-in clinic); [3] - "нєотложка" (це мій корявий переклад місцевого поняття "emergency room"). Ну, ще окремо коли за Вами з мигалками приїжджають парамедики, але це мабуть екстремальні випадки після дзвінка в 911... Думаю, що в таких випадках дзвонить вже не сам хворий, а панікуючі люди навколо.

 Строгого визначення куди іти немає. Загальна ідея така, що завжди краще починати з сімейного лікаря, але це спрацьовує у випадку якщо зовсім нема нічого термінового (проблеми типу - нежить, понос, сварлива дружина) і якщо ваш сімейний лікар доступний в потрібний час, що буває досить рідко. Отже, якщо сімейний лікар відпав, то наступний пункт - поліклініка. Не дивлячись на знайоме жителям пострадянського простору слово, в місцевій реальності це трошки інше. Мабуть, найбільша неточність мого перекладу в префіксі "полі", в тому смислі що різних спеціалізованих лікарів ви в цій walk-in clinic не знайдете. Тут сидять загальні терапевти-діагности, які , як і сімейний лікар, можуть допомогти в простих випадках, або перенаправити до спеціалістів  у випадках більш складних. По розміру, масштабу і технічній оснащеності такі "полі"-клініки можна зрівняти із сільським медпунктом. Тобто у всіх у них є шафа, на поличках якої можна знайти йод, зеленку і спирт(!), але далеко не кожний має рентген-кабінет(по місцевому X-Ray) чи лабораторію для аналізів.

 Наступним пунктом можна розглянути emergency. В чомусь вони схожі на поліклініки, але зазвичай більш гарно оснащені і мають більші черги людей. Туди можна йти з будь-якими проблемами, але черга там вибудовується по мірі терміновості вашої проблеми. Тобто, якщо Ваша болячка дрібна, то перед вами будуть обслуговувати всіх, в кого справи більш невідкладні, навіть якщо вони прийшли пізніше. Загальний девіз таких emergency - ми не дамо вам "загнутись" на нашій території. Тобто в 90% випадків тут вам зупинять кров, дадуть обезболююче, поставлять первинний діагноз і знов таки відправлять в спеціалізовану клініку.

 Тепер мій власний шлях:

1. Гугл. Куди іти, що робити? Знайшов "корисну" службу під назвою TeleHealth із гарячою лінією, оснащеною терплячими медсестрами, які задають анкетні питання і на основі відповідей готові дати поради.

2. TeleHealth. Загальне враження від змісту запитань і послідовності, в якій мені їх задавали - вони виясняють чи можна від тебе позбавитись без ризику втратити компетентність. Тобто, не дивлячись на те, що я з самого початку в двох словах пояснив, що пошкодив руку, перше анкетне запитання було - "Ви можете дихати без перешкод?" Я навіть перепитав - "Чавооо?". :) Коротше питанні на п'ятому чи шостому я зрозумів куди діло котиться і в той момент, коли вона мене запитала чи відчуваю я німоту в пальцях, я відповів, що не впевнений, можливо і відчуваю, бо ледве можу ними ворушити. Вона відразу посерйознішала і авторитетно заявила, що в такому випадку мені треба йти в клініку, або взагалі в emergency. Суперкорисна інфа! А якби я сказав ні, то вона б порадила мені їсти більше фруктів???

3. Гугл.  Ага, знов Google search, бо авторитетна медсестра з гарячої лінії TeleHealth сказала, що дупля не ловить яка конкретно клініка мені краще підходить. Пошук по гуглу показав, що природа місцевих "поліклінік" якась дуже дивна, принаймні для мого розуміння. Я би сказав, що українські пункти прийому пляшок мають більш систематизований і зручний графік роботи ніж місцеві поліклініки. Деякі з них працюють до обіду, деякі після обіду, а деякі тільки по вибраних днях тижня. Якісь вже припинили свою діяльність і взнати про це можна з коментарів на форумі "лівого" сайту. Якоїсь централізовано зібраної інформації, типу списку на сайті міністерстві охорони здоров'я, я не знайшов і це при загальній розвинутості канадського веб-простору. Тим не менше, я знайшов одну недалеко від місця де я живу і про неї говорилось, що там є рентген-кабінет.

4. Walk-in clinic. Так як пошуки клініки і тому подібне дещо затягнулись, то прийшов я туди не на саме відкриття (10:00), а десь на годинку пізніше. Готувався до найгіршого - наркомани, бомжі і кашляючі негри з пляшкою в кишені пальто. Насправді виявилось все дуже пристойно. Дві баришні на рецепції запитали мене показати мою картку OHIP (соціальне страхування) і сказали чекати в черзі поки лікар мене покличе. Переді мною було чоловік 6-7, досить пристойні, сиділи в гарно оформленій приймальні, негр був в окулярах і читав книжку. Хвилин за 35-40 черга дійшла до мене і мене провели в маленьку кімнатку для огляду. Ще через п'яток хвилин прийшов лікар, помацав мою руку і передбачувано направив мене зробити рентген. Знімки можна було переглянути вже години через дві і він мені призначив зустріч на 14:00.

5. X-Ray і знов Walk-in clinic. До рентгену взагалі черги не було і мені швиденько наклацали 4-5 знімків. А після обіду лікар зустрів мене знову і повідомив, що я маю тріщинку кістки в районі зап'ястя, що він мені і продемонстрував на моніторі комп'ютера. Далі, змайструвавши мені марлеву перев'язку, він направив мене в той-таки emergency, щоб зі мною там розібрались спеціалісти. Знімки руки мені записали на CD-диск, за додаткову оплату в $5.

6. Emergency. Лікарня, в "нєотложку" якої мене відправили, знаходилась також відносно недалеко. В приймальні взагалі черги не було і я возрадувався. Медбрат задав мені кілька орієнтуючих питань, мене оформили як нового відвідувача і направили вглиб клініки, до лікарів. От вже там мене чекала черга із страждущих. Таким чином мені довелось посидіти ще годинку після чого в мене взяли направлення, диск з фотографіями і попросили почекати ще 15 хвилин. Як я вже писав, мета emergency не дати окочуритись пацієнту та відправити до спеціаліста, що і було продемонстровано на кількох пацієнтах переді мною. Я не був виключенням, тому мені просто наклали тимчасовий бандаж і направили в травмпункт (fraction clinic), який відкривався на другий день зранку.

7. Fraction clinic. Направлення в травмпункт значило, що відкривається він аж в 7 ранку. Тому, маючи бажання не запізнитись на роботу я вирішив бути хитрішим і прийти заздалегідь, годин в 6:30, щоб проскочити чергу. Однак, на ранок виявилось, що ранкові процедури та приготування сніданку лише за допомогою однієї руки - це не таке швидке діло. Тому я ледве поспів на автобус і прибув на місце в 6:45, що теж вважав непоганим. Яке ж було моє здивування, коли я побачив що там вже повна хата народу і мій номерок був 47. А чого я ще очікував від канадосів, які навіть в ресторанах і дискотеках черги влаштовують? Ну то таке, хвилин 25 і мене запустили всередину, а там довелось почекати ще хвилин 15, поки лікар, який явно строїв з себе д-ра Хауза, до мене дібрався. Ледь зиркнувши в мої папери, по кольору очей (мені так здалось) визначив, що треба класти гіпс, на 6 тижнів. До гіпсу мені довелось почекати ще хвилин 20. На вибір мені було запропоновано безкоштовна гіпсова пов'язка, або плексигласова пов'язка за додаткові $40(які можливо покриває моя страховка від роботи). Вияснивши, що різниця лише в масі (гіпсова пов'язка дещо важча) я вирішив спробувати класику і погодився на гіпс. Гоп-шльоп і я готовий. Мене попередили, що пов'язку не мочити, сторонніми предметами під нею не чухатись і аерозолями не пшикати. Побачивши мій запитальний погляд пояснили, що так - буде чухатись, свербіти, а з часом і запашок піде. :) В кінці видали мені візитівку і попросили негайно дзвонити, якщо рука посиніє чи просто буду відчувати дискомфорт. То мабуть був своєрідний жарт, бо через дискомфорт я би мав їм надзвонювати щодня і щогодини - виявляється що ціла купа процесів, які раніше здавались заурядними, з гіпсом на руці перетворюються в циркову виставу. От наприклад, те що в душі треба митись із целофановим пакетом на руці - це ще півбіди, а спробуйте користуючись лише одною рукою видавити собі на лодоню шампуньчику і натерти голову. Ну і т.д. :)

Висновок(глибоко суб'єктивний): в цілому, канадська медицина виявилась не такою вже і запущеною. Не зважаючи на те, що отримання допомоги займає значний час, все досить культурно і організовано. А також безкоштовно - за весь процес я заплатив лише $5 за CD і то це було опціонально.

На цьому вам великий привіт ручкою:

Все буде ОК: