2015/05/02

Про враження від переїзду

  Переїзд приніс значно більше нових вражень ніж я очікував. Адже це не просто переїзд, а перехід від міського квартирного життя до майже сільського життя у майже своєму будинку.

 Почнемо з села. Це не зовсім село, звичайно. Це чудово облаштоване передмістя із досить розвинутою траспортною інфраструктурою, електроенергією і кабельним Інтернетом. :)

 Але які ж тут відстані! Як хочу кудись дістатися - мушу сідати в авто. Тобто, звичайно, в кожному локальному райончику є свій магазинчик і навіть кав'ярня, але з нашими запитами, щоб зібрати бажаний продуктовий кошик, треба сумарно прогнати кілометрів 20 шляху.
 Такого щоб прогулюватися по вулиці і спонтанно завернути в якесь кафе - ніц. Поїздка в кафе повинна бути ретельно спланована, вся сім'я упакована в мінівен, а далі традиційно -  вхід на хайвей, вихід з хайвею і т.д. І це при тому, що я по кафе зовсім не ходок, я просто бурчу про потенційні можливості.

  Ще живучи в Києві я мав багато знайомих, які жили в передмістях і переконливо "хвалили своє болото". Там же і тиша, і повітря... і житло дешевше. І добиратися недовго. Видаю попередження всім тим, хто живе в місті - це монета з двома сторонами. Швидше за все вам не сподобається та сторона монетки, яка так часто випадає догори. Тиша і повітря більше потрібна пенсіонерам... Та і то, вони наслухавшись тої тиші починають активно порпатися в землі, вирощувати рекордні врожаї і бурчати на погоду. А молодим треба їздити на роботу і економити час на всьому, щоб хоча б щось встигнути.

  Добиратися таки дійсно недовго, принаймні в моєму випадку. Але по графіку. На роботу не можна прийти на 5 хвилин раніше. Можна прийти на годину раніше, або на годину пізніше. З роботи треба вийти не тоді коли закінчив все, а так щоб встигнути на наступну електричку. Якщо не встиг щось зробити, треба явно приймати рішення про затримку і перевірити графік - коли там наступний потяг. І це я ще, можна сказати, дарма жаліюся, бо в години пік електрички ходять досить часто - майже кожні 15 хвилин. Але з графіком звірятися треба.
 Ну, а коли вас кличуть на пиво після роботи, то в уяві спливає не стакан холодненького, а тряска в нічному вагоні... :)

P.S. 
 Для тих хто дочитав до цього місця - звичайно я на все це бурчу в напівжартівливому тоні. Як кажуть місцеві - I am wearing my ironic hat now. І взагалі, мабуть, цей тон з'явився через те, що ми в село переселились взимку, коли морози були до -30С пару тижнів, а потім ще місяць препаршивої погоди. А зараз травень - сонечко виходить і всі переваги "села" теж виходять на перший план. Я вже і барбекюшницю навострив...



P.P.S.
Враження безпосередньо про "майже свій будинок" будуть в наступному пості. Швидше за все, в тому ж самому іронічному тоні. ;)
Дописати коментар