Якщо кого привабила гучна тема, то відразу розчарую - це не про те, як в мене виросла третя рука, чи відкрилося всевидюще око на потилиці. Це я знов про свою перетерту транспортну тему. На цей раз, цвяхом розповіді є той факт, що я, позбувшись автомобіля, пішов ще далі і придбав собі велосипед. :)
Особливістю мого вчинку, треба відмітити, є те, що я купував собі не велосипед вихідного дня, щоб іноді покататися по навколишніх парках, а саме з метою щоденних поїздок на роботу. Тому, трошки подивившись на чому їздять по дорогах місцеві велосипедисти я приблизно визначився, що саме мені потрібно. Це повинно було бути щось наближене до звичайного дорожнього велосипеду, типу "України". Дуже бажані крила над колесами - щоб не бризкало в вологу погоду, зручне класичне кермо і відсутність гірських чи спортивних замашок. Тут такий тип велосипеда навіть має спеціальну назву - крузер (cruiser). Також, зважаючи на те, що після кількох пробних поїздок, задумка мені могла не сподобатися - наприклад я би постійно падав, чи нестерпно натер собі сідалище, то я відразу вирішив не вбухувати значні фінанси і націлився на недорогу модель, та, навіть, вже таку, що була в використанні.
Почав шукати по приватних оголошеннях, відбираючи ті варіанти, де я міг би забрати його і приїхати на ньому додому, тобто недалеко від дому. Зрештою натрапив на дядька, який скуповує велосипеди, приводить їх до робочого стану і продає. Іншими словами - дилер-перекупник краденого, майже, як автомобільний. В такому варіанті я, звичайно, мусив трошки переплатити, але отримував більш-менш правильно підкручений і змащений механізм та ще й зовсім поряд - в кілометрі від мого помешкання.
До велосипеда відразу прикупив шолом(обов'язково вимагається за правилами) і кабель-замок. Такого добра тут вистачає в будь-якому господарському магазині - на будь-який смак і кишеню.
Ну, що сказати, перший день поїздки на роботу був реально стрьомний. Дякуючи тому, що я і за кермом автомобіля поїздив по місту немало, я приблизно орієнтувався як поводитися, щоб не потрапити під колеса чиєїсь неуважності... але в цілому почуваєш себе так незахищено і хитко. На щастя, по дорогах їздить дуже багато велосипедистів тому не відчуваєш себе одиноко, а, також, дивлячись на людей, можна навчитися як правильно себе поводити. І так, - сідалище я собі таки натер, але, як не дивно, ця проблема почала улагоджуватися вже десь на 4-5 день.
На роботу мені їхати десь 6 кілометрів - не така вже й коротка поїздка, але навіть при не дуже сприятливих обставинах - вітер і напружений трафік, я цю відстань долаю за 30 хвилин, а при гарній погоді та хорошому настрої, то і за 20 хвилин вже на роботі. Порівняно із публічним транспортом, який в середньому потребував на дорогу хвилин 40, то дуже навіть нічого. І цей час практично гарантований і незмінний на відміну від поїздки TTC, бо лише трамвай від метро Батурст іноді доводиться чекати хвилин по 15-20.
На додачу, як виявилось, така ранкова поїздка досить гарно пробуджує організм і піднімає настрій. На роботу я прибуваю вже як огурчик - готовий до бою.
Ну і, як додатковий бонус - їзда на велосипеді безкоштовна. ;)
Трошки про складнощі і недоліки...
По-перше, звичайно, потію. Тому везу з собою в рюкзачку змінний одяг і на роботі переодягаюсь. В нас в офісі, до речі, навіть є душова кімната, досить гарно обладнана. Але я поки що не користуюсь, бо це треба приїжджати хвилин на 10-15 раніше. Хоча, можливо, коли літо стане дійсно пекучим, то без цього не обійтися.
Друге обмеження - залежність від погоди. Мало того, що їхати під дощем - таке собі задоволення. Та ще й виявилося, що по мокрій дорозі майже не працюють гальма; вони в мене ручні, щипкового типу і по мокрому ободу ефективність майже нульова. Мабуть, треба замінити старі і підтерті гумки, тоді стане краще, але в цілому принцип зрозумілий - гальмує гірше.
Ну і, власне, чому я так назвав цей пост - еволюція чи мутація? Якось я помічаю, що я йду якимсь незвичайним шляхом - замість того, щоб соліднішати, підбирати краватку під колір шкарпеток(чи то треба навпаки?) та приглядати собі авто класом повище, я рухаюсь в якийсь школярський бік. На фоні торонтівського урбанізованого життя - це зовсім не дивина, але що ж скажуть серйозні люди? :)
На закінчення, пару фоточок з мого велосипедного життя. Це я, з друзями за компанію, приймав участь у велопробігу на підтримку створення велосипедних доріжок на центральних вулицях міста:
Немає коментарів:
Дописати коментар