2015/10/12

Чому я не хотів би жити в Канаді. ч.3

Продовження, частина друга тут.

 Згадуючи ще страхи, які нагніталися перед переїздом, одним із часто згадуваних факторів було - всі друзі залишаться тут, а там, на новому місці, не буде друзів, нікого не знаєш, а місцевим я нафіг не здався, бо в них інший менталітет. А ще там всі жирні і тупі, як зомбі. :)

Давайте я розповім про людей, яких я тут бачу.
Стосовно дружбанів і менталітету.
 Старих друзів, таких, як зі шкільних чи студентських років, звичайно, не заміниш. Але, при бажанні, можна легко знайти собі нових чудових друзів у будь-якому місці. 
 Прикрашати не буду, всі мої тутешні друзі - це або ще ті люди, яких давненько знав з України, або ті, з ким познайомився вже тут, але все-таки вихідці з пострадянських просторів. Бути в хороших, практично дружніх, відносинах із іммігрантами з інших куточків світу - теж досить нескладно, якщо є якісь об'єднуючі справи, або інтереси. 
 А от навести містки з кимось із реально місцевих, тобто канадців в 2+ поколінні - особливо мені не видавалося навіть близької нагоди. На те, напевне, є декілька причин. Одна із основних - мовний і культурний бар'єр. Мені, щоб з ними спілкуватися, потрібно напружувати свій лінгвістичний апарат. Ну, а їм, спілкуватися із іншомовним, приблизно як мені із п'ятирічною дитиною. Ну, реально, яка ймовірність, що я в такій розмові скажу щось витончене, або реально смішне? Мені недоступний цілий культурний пласт - я не дивився мультфільмів які вони дивились в дитинстві, не слухав смішну чи набридливу рекламу, яку вони слухали, не грався у ті самі іграшки, не мав тієї самої шкільної програми і т.д. Наприклад, подумайте, скільки всього приховано, за фразочкою "Йо-ма-йо, куплю жене сапоги!".
 І я недарма сказав про розмову з п'ятирічною дитиною - дуже схожа проблема виникає, при спілкуванні між поколіннями. От і залишається нам говорити на рівні - "як справи, як здоров'я, як сім'я-діти, а на роботі як? Все ОК? Ну, добре - бай-бай."  Хіба не з подібним же рівнем змістового навантаження, ви б говорили із своєю бабцею?

 Так що всякий там менталітет - це відмазки. Особливо відмазки тих, хто очікує що місцеві будуть підстроюватися під чужий менталітет. Це для чого би? 
 А от навпаки можна - я знаю людей і немало, які настільки прагнуть злитися з місцевим середовищем, що буквально силою придушують у собі все колишнє і, як губки, сприймають місцеві цінності. Збоку виглядає, ніби в них це виходить. А як вони себе почувають після такої асиміляції - це я не знаю, а запитати в них теж не дуже легко, бо вони вже косять під місцевих. :)

 Питання про "жирні і тупі" я спробую зачепити наступним разом. Бай-бай! :)


Дописати коментар