Всім привіт, сьогодні маємо понеділок і ми з Наталкою досі під враженнями від вчорашньої поїздки - вчора ми їздили на Ніагарські водоспади. Але сьогодні я не буду вивалювати всю цю історію в щоденник. Я сьогодні взагалі не планував нічого написати, бо знов маю купу роботи і лише жменьку часу. Однак, завдяки Дню Конституції в Україні, люди там мають довгі вихідні і, звичайно, повимикали серверА... Завдяки цьому я не маю змоги плідно попрацювати цієї ночі і, хоча цей факт мене не дуже радує, бо робота нікуди від того не дінеться, зате я маю нагоду приділити якийсь час опису тутешніх подій.
Я давно не міг зібратись написати саме на цю тему, але сьогодні таки зроблю це. Напишу про одного свого давнього дружбана з яким ми знайомі ще із шкільних часів і з яким нас дорожка звела аж тут, чортзна як далеко від України - в Торонто. Герой сьогоднішньої теми - Саньок :)
Звичайно, я не буду вдаватись в компрометуючі подробиці, але перед тим як перейти до ілюстрацій, в двох словах опишу його "поневіряння" по Канаді. Цей дядько, між іншим, без жодних перебільшень, людина дуже розумна і прагматична, успішний математик і аналітик і т.д. Неголослівним тому підтвердженням є його PhD степінь, отримана в США, а Університетську освіту він отримував в одному із відомих Московських ВУЗів. Закінчуючи навчання в Штатах він вчасно розібрався що до чого і звідки пахне смаженим - швиденько подався на імміграцію до Канади і, звичайно, добився поставленої мети.
Але Канада, як уже багато кому відомо - досить жорстка "тітка", кому завгодно не підкориться. При своїх вчених званнях і далеко неординарних можливостях Олександр не міг влаштуватись на роботу більше року. Так, він мав певні джерела прибутку, які тримали його "на плаву", але в моральному плані, повірте, рік відмов і невдалих співбесід - це як пройти через пекло. Але, як і говорить теорія про пошук роботи в північноамериканських реаліях це процес, який, в плані спілкування із роботодавцем, можна сформулювати отак - "No. No! No... No. No! No. No... ... No. Yes! " і він зумів цей процес пережити і зараз влаштувався на таку роботу, що будь здоров! :)
Ну, це було трошки біографії, тепер лірика. Живуть вони з дружиною в мальовничому районі Міссісаги - це таке типу "село" на заході Торонто. Я не раз відвідував його і щоразу, коли приходжу на його вуличку, як потрапляю в інший світ. Та маленька тихенька вуличка, разом із ще кількома сусідніми прилягає безпосередньо до озера Онтаріо і люди там живуть тихі і заможні. Море зелені, свіжий бриз із озера-моря... ех, саме на таких вуличках я починаю мріяти про власний будиночок.
Хоча я собі прекрасно уявляю, що такий будиночок задарма не дається і люди там живуть не такі прості. Ось, наприклад, скромно притулилась та сама (якщо я не помиляюсь) легендарна Феррарі, яку кожен радянський школяр кінця 80-х впізнає із фантиків жуйки Turbo:
Ну і коли я в нього в гостях, то маю гарну нагоду не лише помріяти, а і поринути в канадські реалії. Можна трошки попрацювати:
Потім трошки відпочити за пляшечкою пива на бек-ярді, де співають пташки та бігають білочки. А ще стоїть забутий додж лендлорда... До речі, він так пасує до Наташки тут:
Буржуазьє з тризубом :
А можна прогулятись до озера:
І, як бачите, Саньок з дружиною не втрачають дарма часу, поповнюють біле населення землі в місцях де це актуально :)
І я тому свідок:
Та і не тільки я, всі тепер можуть бачити цю щасливу парочку на прогулянках біля узбережжя:
І я там був :)
А ось і наша героїня - Софійка, їй тут ще лише близько тижня від роду:
А це суперський сад з рододендронами:
І навіть "суворі сибірські мужики" тягнуться до такої краси:
Я давно не міг зібратись написати саме на цю тему, але сьогодні таки зроблю це. Напишу про одного свого давнього дружбана з яким ми знайомі ще із шкільних часів і з яким нас дорожка звела аж тут, чортзна як далеко від України - в Торонто. Герой сьогоднішньої теми - Саньок :)
Звичайно, я не буду вдаватись в компрометуючі подробиці, але перед тим як перейти до ілюстрацій, в двох словах опишу його "поневіряння" по Канаді. Цей дядько, між іншим, без жодних перебільшень, людина дуже розумна і прагматична, успішний математик і аналітик і т.д. Неголослівним тому підтвердженням є його PhD степінь, отримана в США, а Університетську освіту він отримував в одному із відомих Московських ВУЗів. Закінчуючи навчання в Штатах він вчасно розібрався що до чого і звідки пахне смаженим - швиденько подався на імміграцію до Канади і, звичайно, добився поставленої мети.
Але Канада, як уже багато кому відомо - досить жорстка "тітка", кому завгодно не підкориться. При своїх вчених званнях і далеко неординарних можливостях Олександр не міг влаштуватись на роботу більше року. Так, він мав певні джерела прибутку, які тримали його "на плаву", але в моральному плані, повірте, рік відмов і невдалих співбесід - це як пройти через пекло. Але, як і говорить теорія про пошук роботи в північноамериканських реаліях це процес, який, в плані спілкування із роботодавцем, можна сформулювати отак - "No. No! No... No. No! No. No... ... No. Yes! " і він зумів цей процес пережити і зараз влаштувався на таку роботу, що будь здоров! :)
Ну, це було трошки біографії, тепер лірика. Живуть вони з дружиною в мальовничому районі Міссісаги - це таке типу "село" на заході Торонто. Я не раз відвідував його і щоразу, коли приходжу на його вуличку, як потрапляю в інший світ. Та маленька тихенька вуличка, разом із ще кількома сусідніми прилягає безпосередньо до озера Онтаріо і люди там живуть тихі і заможні. Море зелені, свіжий бриз із озера-моря... ех, саме на таких вуличках я починаю мріяти про власний будиночок.
Хоча я собі прекрасно уявляю, що такий будиночок задарма не дається і люди там живуть не такі прості. Ось, наприклад, скромно притулилась та сама (якщо я не помиляюсь) легендарна Феррарі, яку кожен радянський школяр кінця 80-х впізнає із фантиків жуйки Turbo:
Ну і коли я в нього в гостях, то маю гарну нагоду не лише помріяти, а і поринути в канадські реалії. Можна трошки попрацювати:
Потім трошки відпочити за пляшечкою пива на бек-ярді, де співають пташки та бігають білочки. А ще стоїть забутий додж лендлорда... До речі, він так пасує до Наташки тут:
Буржуазьє з тризубом :
А можна прогулятись до озера:
І, як бачите, Саньок з дружиною не втрачають дарма часу, поповнюють біле населення землі в місцях де це актуально :)
І я тому свідок:
Та і не тільки я, всі тепер можуть бачити цю щасливу парочку на прогулянках біля узбережжя:
І я там був :)
А ось і наша героїня - Софійка, їй тут ще лише близько тижня від роду:
А це суперський сад з рододендронами:
І навіть "суворі сибірські мужики" тягнуться до такої краси:
Звичайно, будинок, який знімає Саня, на тій вуличці, далекий від шику і блиску, на то він і здається, але там є багато таких будинків, в які реально "замріюєшся". І навіть при всьому тому, що вони далеко не тягнуть на ті маєтки, які вибудовують "бідні" українці в пристоличних селах, від них віє такою приємною обжитістю і комфортом, вони практично ніколи не обнесені парканом "зависті", на відміну від українських слуг народу, що вибудовують собі "Китайські Стіни", щоб ніхто не бачив скільки саме вони там накрали на своє подвір'я. А власник того самого Феррарі цілком може собі дозволити "опуститись" до того, щоб так само як і ми катати газонокосарку по газону перед своїм будинком.
Немає коментарів:
Дописати коментар