2012/02/20

Ступ: Туди і назад. Як все було.

 Я повернувся із своєї поїздки на Україну і зараз буду тут нещадно ділитись результатами :) Враховуючи, що це мої перші відвідини після того як ми кинулись відкривати Америку, то прошу з розумінням ставитись до тих місць, де я описуватиму дещо суб'єктивні враження, які отримала моя незміцніла буржуйська  душа. :))
 Взагалі, я запланував собі дуже багато всього, а встиг далеко не все. Біганини і метушні було стільки, що я навіть не робив ніяких фотографій, про що зараз дуже шкодую. Хоча, напевне трошки пізніше вдасться роздобути фотки, які робились не мною - тоді я їх "вклею" сюди :)



 1. На порозі
Прилетів на Україну в понеділок вранці і виявилось, що за рік вже дуже багато всього забув - в пам'яті все закарбувалось трошки інакшим, а деякі деталі взагалі стерлись. Втім, мене досить швидко повертали до реальності. Ще на паспортному контролі, коли я на пару секунд замешкався (бо ж стояв, як дитя і все роздивлявся великими очима) мені з черги аж бігом встигли викрикнути - "Молодой чєловєк, проходім!". Ніби нічого такого.... але якось мене це отверезило.
Далі, біля тих стрічок, де виїжджає багаж, я відмітив кількох шустрих персонажів, які буркали щось про "допомогу в проходженні митного контролю"... це було щось новеньке - я їх взагалі спочатку за таксистів прийняв. Ну я ж нічого забороненого не віз, то мені й не треба. Але виявилось, що то не зовсім так... Зараз на виході з митної зони встановили апарат і більш ретельно перевіряють прибуваючих. Мене з моїми торбами завернули і, враховуючи наявність в мене певної кількості явно нових речей та деякої електроніки (подарунки друзям і родичам) виявилось, що якщо сумарно ті речі дорожчі ніж 200 євро, то треба заплатити мито в розмірі 44%. В мене там була принаймні мобілка новенька (Blackberry), тому явно сума була більша ніж дозволена. Більше того, якщо немає чека з магазину, то вони оцінюють вартість по власному каталогу. Коротше, з аеропорту я вийшов відчутно біднішим ніж зайшов :) І значно пізніше ніж я очікував - втратилось годин 3.
 Добре хоч мене зустрічав кум Микола і далі життя почало потроху налагоджуватись - він доставив мене до себе додому, де можна було трошки розслабитись, вмитись з дороги, почастуватись смачнючим українським борщиком.

 2. По горах і попід горами
 Окрім того, щоб зустрітись із друзями та родичами, я в Києві мав трошки справ, які треба було обов'язково зробити. Пам'ятаючи, що в Києві таксі не дуже дороге, по канадських мірках - дешеве, я хотів швидко вирішити всі ті справи катаючись на таксі. Але мені дали пораду, що якщо я хочу зробити те все в дійсно прогнозований час, то краще подорожувати метро. І дійсно, важкі погодні умови - мороз та велика кількість снігу, призвели до не дуже добрих дорожньо-транспортних умов, автомобільних корків.
 Але нічого, добравшись до центра міста мені навіть цікаво було пройтись по центральних вуличках, подивитись навсібіч... До речі, стосовно метро - після київського метро, торонтівське здавалось якимсь тихохідним і невзрачним. Повернувшись до Києва я відмітив, що самі станції метро таки дійсно значно краще оформлені і виконані з більшим розмахом. Потяги ходять дійсно значно швидше, але відстані між станціями такі великі, що навіть на такій швидкості час між станціями втроє більший ніж між станціями Торонто, особливо між лівобережними станціями. Самі потяги, однак, виглядають якимись більш пошарпаними і ще багато часу йде на те, щоб спуститись глибоко під землю, а потім піднятись назад. Ціна на проїзд, взагалі дуже добра - 2грн, порівняно з канадськими $3.
 Мені треба було зайти в банк та ще деякі організації, повирішувати справи за рік. Мушу сказати, що в цьому плані нічого поганого я сказати не маю. Мене обслуговували досить швидко і професійно - ніяких дурних затримок чи перепон я не зустрів. Так що тут все Ок, ніяких специфічних нарікань.
 Багато хто, з тих хто приїжджає з-за кордону дуже сильно акцентує увагу на те, що люди похмурі і непривітні. Наслухавшись тих історій я спеціально дивився навколо, намагався скласти свою думку. В принципі, доля правди в тому є - зимові кияни виглядають не дуже веселими, напакованими в теплий, переважно чорний одяг... загальна картина не дуже оптимістична, в порівнянні з торонтівськими персонажами, які все-таки більш різнокольорові, як по одягу так і по кольору шкіри, і навіть по сексуальній орієнтації :)

 3. З вогню та в полум'я
 Коли ми приїхали в Канаду, то високі ціни нас трошки засмутили, особливо в пору, коли всі витрати робились із далеко не бездонного запасу. Згодом, ми потроху перестали переводити ціни в гривні (хоча і досі ще трошки є така звичка), а потім, коли все потрошку перейшло в рівномірний стан і витрати стали більш-менш передбачувано стабільними, то і ціни вже не здавались такими кусючими. Однак, в порівнянні з Україною, все-одно щоденне життя здавалось набагато дорожчим.
 Зганявши "туди і назад" я дещо підкорегував враження...
 По-перше, стало я зрозуміло, що в питанні домашнього харчування величезну частку допомоги привносили наші батьки - більшість овочей, консервацій, м'ясних продуктів і т.д. везлось і передавалось "із села". Так що тепер батькам ще раз уклін - їх робота на горОдах і в господарстві, насправді була дуже важлива для нас "киян".
 По-друге, ціни в Україні відчутно зросли. Я не мав багато часу ходити по магазинах, але з тих пару разів склалось враження, що не все так солодко. Звичайно, досі відчутно дешевші ціни на послуги (я дуже пристойно постригся за 25грн, порівняно з місцевими $22), досі значно дешевший проїзд в публічному транспорті і таксі, відчутно дешевші хліб, молочні товари і алкогольні напої. Мені так і не вдалось скуштувати звичайного магазинного кефірчику, за яким я заскучав, але я в повній мірі накуштувався всього решту. Вразили ціни в кафе і барах - явно не для пересічного українця. А враховуючи, що я, пообідавши в одному з кафе, добряче отруївся, то в київському харчоблоці я розчарувався остаточно.

4. Короткий перепочинок
 Після всіх тих пригод, холоду і отруєння я нарешті дістався батьківського дому і це дало мені змогу відновити сили. Звичайно, через те що шлунок припинив свою роботу і прикинувся мертвим я не зміг уплітати за обидві щоки всю ту смакоту, що пропонувалась, але я себе примушував. Все те почалось з того, що теща пригостила мене спеціально(!) приготованою до мого приїзду печеною гускою з яблуками, ну а далі вже пішли мамині варенички, тушена капуста, сальце і т.д. і т.п. :)
 Взагалі, хоч я і думав, що в основному я їду на Україну по справах, але підсвідомо відчуваю, що мені найбільш необхідно було провести час із батьками та братом, наговоритись вдосталь, познайомитись, нарешті, з братовою дружиною. Також дуже важливою частиною поїздки було побачитись із всіма друзями, але це вдалося далеко не в тій мірі, як я планував.
 Одним словом, хоч в Старокостянтинівському районі і тиснули страшенні морози (від -25С до -32С), але я був і зігрітий і нагодований. 
 До речі, як виявилось, я так і не зміг перейти на місцевий український час. Я часто просинався посеред ночі і не міг заснути до ранку, потім відчував себе сонним вже раннім вечерком і т.д. Зате не довелось перебудовуватись назад при поверненні - я відразу спав так, як треба.

5. Повернення
 В понеділок зраночку ми з братом і батею вирушили назад до Києва, а на другий день я вже мав мій рейс назад. Погода і досі тиснула з усіх боків, морозячи і присипаючи сніжком. Дорога до Києва була відносно важка, але ми подолали її досить швидко і без пригод. Заїхали ще в пару місць по робочих справах і чекаючи в машині я все не вірив, що вже через день буду сидіти десь в центрі Торонто і програмувати на благо буржуїв. Правильно не вірив, як виявилось :)

6. Теплий прийом
 Окремим пунктом хочу відзначити, що всі-всі мене дуже тепло приймали. Я навіть не очікував. Де би я не йшов, з ким би не зустрічався - кругом було багато посмішок, приємних і цікавих новин, обійми та рукопотиснення, яких так мало в Канаді. Дякую вам всім - ви та частина України, за якою я буду завжди сумувати.
 А також ще раз перепрошую тих, з ким зустрітись не вдалось. Це не тому що я не хотів, а просто тому, що так склались обставини і я не розрахував свої сили при плануванні. :)

7. Останні милі
Як виявилось - це були не останні пригоди на мою голову. Коли я тицьнув свій квиток на перевірку в аеропорту, по обличчю перевіряючого я відразу зрозумів, що щось не так. Виявилось, рейси по вівторках Аеросвіт давно відмінив і ніби-то вони мені слали листа на електронну пошту в середині січня - супернадійний спосіб для такої немаловажної справи, особливо враховуючи, що відповіді від мене ніхто не чекав. 
 Втім, не все так погано - мені організували пересадочний маршрут через Франкфурт і по всьому виходило, що я просто прибуду в Торонто не в 17:00, як очікувалось, а години на три пізніше. Я навіть в чомусь зрадів, бо мав нагоду політати більш цивільними авіакомпаніями і заодно подивитись на європейський аеропорт.
 Далі пішло гірше. Екіпаж "Люфтганзи" раптом запереживав за безпеку перельоту і попросив, щоб крила і фюзеляж полили якоюсь  протимерзлотною хімією, звиду нагадує концентровану мочу. Туди-сюди, весь процес зайняв майже годину і ставало зрозуміло, що на пересадочний літак ми встигаємо навряд. Ніхто, однак, кіпішу не піднімав - всі відчували себе в руках цивілізованих професіоналів, які в біді людей не залишать.
 По прильоту (в 17:00) в Франкфурт ми ще мали змогу помахати руку від'їжджаючому літаку Air Canada, в якому нам хотілось би сидіти. Однак, чомусь, затримувати той рейс бодай на півгодинки видно не захотіли, незважаючи на те, що таких запізнившихся пасажирів було більше десятка, а наступний найближчий рейс мав бути аж в 10 ранку! Персонал Люфтганзи дійсно людей в біді не залишив... Жаль тільки що люди в них ідентифікуються наявністю шенгенської візи, решті видали купончик на вечерю і маленьке одіяльце - надобраніч!
 Здивувала відсутність у франкфуртському аеропорту безкоштовного Wi-Fi... Добре хоч були спеціальні термінали, де всього за 1 євро можна купити собі 6 хвилин конекту... і форма оплати на дружелюбній німецькій мові... Ну, мені багато не треба було - написав листа на роботу, батькам та в Торонто, щоб зустрічали на другий день. Добре хоч зібралась компанія з кількох українців так що було не нудно. Вночі я правда застудився і почував себе не дуже файно.

 Як резюме, можу сказати - поїздка була для мене досить важка... частково через погодні умови в Україні (при тому що в Торонто температура досі тримається в районі +3С), частково через те, що мені якось не дуже везло. Повернувшись в Торонто я відчув, що повернувся додому - відразу влився в нормальний сон, пішов на роботу, навіть виздоровів від тієї простуди швиденько. Побачимо, як далі буде розвиватись життя, але найближчим часом я і думати не хочу про повторну поїздку. Як то кажуть, - краще вже ви до нас... :)

5 коментарів:

Andey сказав...

>>найближчим часом я і думати не хочу про повторну поїздку...

Ти ба який !?? Ваааще...)))

Анонім сказав...

Справді в Києві дуже холодно...і дуже слизько ходити)))...Але люди у нас привітні всі...просто десь в душі і не всім це показують)

Alla сказав...

Да-а-а, мы помним очень хорошо свой первый приезд через пол-года. Пожалуй самый яркий был, всё было странное и непривычное :)

Второй, третий раз уже сгладились границы между позитивным и негативным. Немного негатива и здесь встретили, да и в Украине много позитива, поэтому выравниваются ощущения. Просто настраиваешься на украинскую волну и правила поведения когда едешь :)

>>найближчим часом я і думати не хочу про повторну поїздку...

Я так понимаю что ты так с горяча сказал :)))))

Unknown сказав...

>>найближчим часом я і думати не хочу про повторну поїздку...

>>Я так понимаю что ты так с горяча сказал :)))))

Ні, ну може я не зовсім правильно висловився... Не те що я зарікаюсь, але оцінюю, що при таких умовах їхати частіше ніж раз на рік точно накладно і по часу, і по фінансах... Мабуть раз на два роки самий цинус

Alla сказав...

Поехать через год назад на 1 неделю - это был основной фактор "тяжести" поездки. Считай ни туда и не сюда :)Ни на время новое не перестроиться, всё галопом. Нам 2 недели было тяжело, представляю что такое неделя для первого раза :)))
С каждой поездкой всё больше понимаю тех людей, которые раз в пару лет ездят на месяц, а то и больше. Чаще к сожалению накладно со всех сторон. Это большой недостаток расстояний. Может доживём до времён, когда будем мгновенно переноситься в пространстве хехехе