Je me souviens

 На минулих вихідних ми мали три дні для відпочинку. Понеділок був вихідним за рахунок того самого Victoria Day, який я пам'ятаю з минулого року. Мені раптом подумалось, що це, мабуть, найперше місцеве свято, яке я реально запам'ятав і навіть присвятив йому аж два пости 1 та 2. А ще я пам'ятаю скільки речей для мене тоді було невідомо, вперше, стрьомно... ех! Не те щоб я зараз був дуже стабільний та впевнений в собі, але все ж таки рутинні питання вже давно переважають.

 Та, власне, я не заради лірики цей топік розпочав, а щоб розповісти, як ми їздили на французьку сторону, пізнавати географію та історію. А оця фразочка - "Je me souviens", в перекладі з французької - "Я пам'ятаю", дуже гарно підійшла до діла, бо це один із девізів провінції Квебек, відображений в тому числі і на їх автомобільних номерних знаках. Забігаючи наперед, скажу, що, судячи із тих місць, які ми побачили пам'ятати квебекцям є що. Їх архітектура, фортеці, церкви і храми дуже яскраво свідчать про насичену і цікаву історію, на мій погляд, значно глибшу і трагічнішу ніж історія їх хвацьких південних сусідів.

Як завжди в таких випадках, коли купа вражень, історія сильно велика, а часу її розповідати небагато, то краще я викладу фоточок і може трохи їх прокоментую. А щоб ще більше "розтягнути гуму" - робитиму це в кілька приймів, а не за один раз.

 Почну з того, що компашка в нас зібралась хвацька і організована. Організованість виражалась в тому, що ще за тиждень до поїздки ми все гарно розпланували і все йшло до того, що маючи навіть досить стислий графік - лише три дні на Монреаль і Квебек-сіті, ми побачимо і почуємо дуже багато з того, що варто побачити та почути. Хвацькість же, в тому числі, виражалась в тому, що ми не боячись ні недосипу ні чогО, вирушили в дорогу в 3:30 ночі, з п'ятниці на суботу і, таким чином, вже в 10 ранку мали можливість сфоткатись на стрьомній парковці в центрі Старого Монреаля:

Ну а далі понеслось - старовинна архітектура і модні французькі назви, типу Нотр-Дам, посипались на нас з усіх сторін:

Погодка видалась дуже тепла і сонячна, що вже близько до 11-ї ми б залюбки застрибнули в басейн, або хоча б в фонтан:

В вузеньких вуличках, як завжди, хазяйнують художники та інша богема:

А тим часом сонце пригрівало вже так, що дехто перегрівся трошки і то з статуями вів жваву бесіду:

... а то і горщик на господарство волік:

І лише докірливий погляд місцевого трудяги:

Зміг трошки остудити занадто жвавих туристів:

Треба відмітити, що таких трудяг, коней тобто, в центрі Монреаля величезна кількість. І навіть отакі цяцьки, виглядали якось присоромлено на їх тлі:

А ось і той самий Notre Dame de Montreal:

Добравшись до якого, ми вже відчували себе трохи втомленими:

Але мусили ще зайти всередину, полюбуватись багатством і майстерністю внутрішнього оздоблення:

А вже потім вираховувати найкоротший шлях до пункту харчування :)

А шлях був неблизький та небезпечний... через підземні водяні пастки з напівголими дикунами:

і через тунелі метро, які до речі, так і називаються - Metro і виглядають на порядок красивіше і просторіше ніж торонтівські нори TTC Subway:

І потяги там унікальні - на гумових (!) колесах :

А вагони там хоч і вузенькі, зате з добре продуманими поручнями:

І от ми нарешті добралися до славетної монреальської закусочної - Schwartz's, яка настільки славетна, що не вистоявши туди черги чоловік, хоча б 10, а то і 50, нема чого і думати туди потрапити:

Але воно варто того, бо там дають просто запаморочливе монреальське копчене м'ясо (Montreal smoked meat). І от заме із цієї смачної нотки я планую почати свою наступну розповідь :)