Je me souviens. Частина 2.

 Перша частина закінчилась на тому, як ми пішли обідати в відомий монреальський ресторанчик Schwartz's. Таке закінчення дозволило не лише зацікавити до прочитання наступної частини, а й мені самому почати із смачненького.

 Як я вже і казав, кафешка та виявилась настільки популярною, що перед тим як дірватись до столу треба було відстояти чималеньку чергу і в цій черзі вже декого трошки ковбасило :)

Але ж воно і не дивно, бо перед цим ми подолали чималий автошлях в майже 600км, а потім ще й інтенсивно нишпорили по центральній частині міста, намагаючись не упустити жодного предмета, який міг би претендувати на якусь старовинну чи визначну історію. Тож, до моменту, коли ми вирушили на пошуки харчоблока, ми вже цілком мальовничо демонстрували свою втому на спеціально приготованих для таких горе-туристів місцях:

То ж можете собі уявити скільки сили волі знадобилося, щоб отримавши замовлені тарілки із монреальським копченим м'яском, та фірмовими квашеними огірочками, спершу сфоткати їх і вже потім накинутись на них з вилкою та ножем:

Ну що я можу сказати про той обід?... все пройшло швидко і нешумно, замість шампанського спеціальний вишневий напій, але смак... смак тієї танучої в роті свининки буде переслідувати мене ще дуже довго і я зовсім не проти, бо коли я відчую що пам'ять про нього розсіюється, доведеться стрибати в авто і мчати до Монреаля. ;)

 Що, однозначно, можна було відмітити - сили в руках додалося і настрій припіднявся. А тому ми рішуче перейшли до наступного етапу - подолання тієї самої гори, в честь якої назване місто "Монт-Реаль". На гору цю можна підійти з двох сторін - з одного боку так, щоб побачити центральну частину міста, а з другого боку, щоб завітати до монументального храму Св. Джозефа. Часу в нас було обмаль і нам довелось вибирати або-або. За порадою знайомих, ми вибрали храм. На фотках він чомусь виглядає не дуже великим, але насправді він величезний.

Покрутившись там і відпочивши на сходинках, ми підійшли вже до того часу, коли час було рушати далі - до міста Квебек, де в нас було заброньовано готель. Попереду чекало ще 250км шляху.

Навіть на цьому фото видно, що дорожній рух в Монреалі значно інтенсивніший і напруженіший ніж в Торонто. Я порадів, що в мене за плечима київський досвід :) Проте, виїхавши за межі міста і ставши на рівну і нудну, з точки зору водія, трасу я зрозумів, що є ризик "клюнути носом", адже я не спав вже майже дві доби і при тому останній день був дуже активний, насичений, на свіжому повітрі. Тому я прийняв рішення не ризикувати і віддати кермо в чужі руки, а сам як сова засів на задньому диванчику...

 Сам того не очікуючи я дуже швидко заснув і прокинувся вже під самим Квебеком. Годинка сну дала мені відчутне полегшення і я з новими силами довів наш корабель до нашого мотелю з романтичною назвою Монте-Крісто. Мотельчик цей, хоч з виду і неказистий (схожий на великий амбар), але на ділі виявився дуже пристойним і чистенький, з гарно укомплектованими кімнатами і приємним сервісом. Єдиний відчутний недолік - значна віддаленість від центра міста, що відчувалось навіть при тому, що ми були авто-мобільні.

 На ранок в нас був запланований штурм нового міста і захоплення нових вражень. Як це відбувалось, я розповім наступного разу :)