В нас тут в
Торонто вже тижня півтори тримається дуже висока температура. На завтра взагалі
обіцяють пікову температуру 38С в Торонто.
Я, на щастя, люблю тепло і не дуже хворобливий до спеки, але все-одно вплив відчувається. Це і швидка втома вдень і не дуже комфортний сон. Адже ми ще не обжились кондиціонером в квартирі... та і не плануємо поки що.
Трава, до речі, в багатьох місцях сильно повигорала на цьому палючому сонці і нагадує, що літо перевалило вже в другу свою половину і скоро доведеться зустрічати першу свою канадську осінь. "Старожили", однак, стверджують що осінь тут класна - тепла, кольорова і не дуже мокра.
На фоні такої погоди не можна не відмітити комфортність місцевого громадського транспорту - автобуси і вагони метро дуже якісно кондиціонуються. Настільки якісно, що поки їдеш, майже забуваєш про жару і вона дивує мене щоразу як я виходжу. А, враховуючи, що на тих маршрутах і в той час коли я їзджу, в автобусах і метро майже порожньо, то я катаюсь з повним комфортом, - вибираю собі зручне місце, розкладаюсь там, витягую книжку, влаштовуюсь мало не напівлежачи. :)
До речі про зручні місця - я вже їх перепробував майже по всьому автобусу. Спочатку я намагався сісти на індивідуальне крісло біля вікна, яке не передбачає сусідів. Але потім зрозумів, що одного сидіння малувато та і мамочки з колясками там дуже часто ошиваються. Наступними мені найзручнішими здавались місця в передній частині автобуса, які відгороджені загородкою і мають багато місця для ніг. Але за ті місця я спочатку конкурував(хто перший займе) із похилого віку китаянкою-книголюбом, а потім зрозумів, що не треба сперечатись із старшими людьми і знайшов собі інше місце, в задній частині автобуса, перед яким вмонтований якийсь металевий ящик (мабуть з інструментом?) і на нього можна майже зручно сперти ноги. Коли на тому місці пару разів було зайнято чорношкірими реперами (а вони в більшості виглядають як репери і таки полюбляють тусуватись на гальорці автобуса), то я знайшов собі ще прикольніше місце, над заднім колесом - там взагалі можна розлягтись і читати газету :)
Взагалі кажучи, регулярні поїздки в одному і тому ж автобусі призводять до того, що будуються якісь закономірності і зустрічаєш одних і тих же людей - прямо клуб якийсь організовується. Я досі ще собі не визначився чи варто з ними здороватись, але з водієм то ми вже киваємо один одному :)
А в когось в щоденнику я читав, що там такі люди навіть активно спілкуються... Ну, я до такого поки що не доріс і навіть не тільки ментально, а і мовно, бо на більшість їх веселих скоромовок я поки що тільки навчився замість "Шо?" загадково посміхатись і іноді кивати головою.
Я, на щастя, люблю тепло і не дуже хворобливий до спеки, але все-одно вплив відчувається. Це і швидка втома вдень і не дуже комфортний сон. Адже ми ще не обжились кондиціонером в квартирі... та і не плануємо поки що.
Трава, до речі, в багатьох місцях сильно повигорала на цьому палючому сонці і нагадує, що літо перевалило вже в другу свою половину і скоро доведеться зустрічати першу свою канадську осінь. "Старожили", однак, стверджують що осінь тут класна - тепла, кольорова і не дуже мокра.
На фоні такої погоди не можна не відмітити комфортність місцевого громадського транспорту - автобуси і вагони метро дуже якісно кондиціонуються. Настільки якісно, що поки їдеш, майже забуваєш про жару і вона дивує мене щоразу як я виходжу. А, враховуючи, що на тих маршрутах і в той час коли я їзджу, в автобусах і метро майже порожньо, то я катаюсь з повним комфортом, - вибираю собі зручне місце, розкладаюсь там, витягую книжку, влаштовуюсь мало не напівлежачи. :)
До речі про зручні місця - я вже їх перепробував майже по всьому автобусу. Спочатку я намагався сісти на індивідуальне крісло біля вікна, яке не передбачає сусідів. Але потім зрозумів, що одного сидіння малувато та і мамочки з колясками там дуже часто ошиваються. Наступними мені найзручнішими здавались місця в передній частині автобуса, які відгороджені загородкою і мають багато місця для ніг. Але за ті місця я спочатку конкурував(хто перший займе) із похилого віку китаянкою-книголюбом, а потім зрозумів, що не треба сперечатись із старшими людьми і знайшов собі інше місце, в задній частині автобуса, перед яким вмонтований якийсь металевий ящик (мабуть з інструментом?) і на нього можна майже зручно сперти ноги. Коли на тому місці пару разів було зайнято чорношкірими реперами (а вони в більшості виглядають як репери і таки полюбляють тусуватись на гальорці автобуса), то я знайшов собі ще прикольніше місце, над заднім колесом - там взагалі можна розлягтись і читати газету :)
Взагалі кажучи, регулярні поїздки в одному і тому ж автобусі призводять до того, що будуються якісь закономірності і зустрічаєш одних і тих же людей - прямо клуб якийсь організовується. Я досі ще собі не визначився чи варто з ними здороватись, але з водієм то ми вже киваємо один одному :)
А в когось в щоденнику я читав, що там такі люди навіть активно спілкуються... Ну, я до такого поки що не доріс і навіть не тільки ментально, а і мовно, бо на більшість їх веселих скоромовок я поки що тільки навчився замість "Шо?" загадково посміхатись і іноді кивати головою.
3 коментарі:
Я б не рекомендував Вам сідати на місце над колесом. Мені якось розповідали одну (не дуже приємну) історію, яка мала місце в одному київському тролейбусі. Тоді, від перепаду температури повітря, колесо розірвало. І чоловік, який саме сидів над колесом, ... Коротше кажучи: люди, рятуючись від запаху, спричиненого переляканим чоловіком, лізли хто куди: хто у вікна, хто у двері.
Вибирати Вам))) Приємних подорожей!!!
Ну, це ще не дуже страшна аварія :)))
Забув сказати: тролейбус тоді довго висмірдювався)))
Дописати коментар